Праві каждуй раз бесідуєме з інчого місця. Тым разом сідиме си в старым маґістраті в Бережанах і бесідуєме з Богданом Тихым. О тым, як його дідо провадил потягы од Нового Санча до Кракова. Про хлопців з НКВД, котры любили грушкы. О малюваню на цмонтери. О тым, як в Оленівці Лемкы пустили електрику. О ватрі в Гутиску. Буде о «Никыфорі в кабаті» - Стефаніі Русиняк, о золотых і срібных єленях, о річці Золота липа і о ріці Попрад. Бо там, над Попрадом, в Жеґєстові, вродила ся його мама…

Богдан Тихій, хоц долгы рокы робил інжынєром, мат поетичну душу. Коли мат свобідну хвилю, любит грати на клярнеті і малювати. Пише вершы, зберат фольклор, а тепер то уж фахово занимат ся охороном архітектурных і культурных памяток Бережан. Зато і наша бесіда вышла така - покус о вшыткым.