Коли Анна Барнова з Калуша споминат рідну Вышоватку, то найперше гварит о горах і каміню. Ціла Вышоватка то гірска долина, а праві вшыткы поля Вышоватчан то убочы. То была сизифова праца – каждой зимы возити на поля гній, кажду яр при ораню выберати зо землі каміня… І кажде літо, кажду осін густы карпатскы дощы зас і зас вымывали на убочах ґрунт, жолта глина стікала потічками додолу. Зас і зас зливы оголяли каміня – і вшытко ся зачынало од початку… Єднак лемківскы Сизифы радо робили на своій земли, а ходили по ній все співаючы.