Архів
лемківского радия

Добрий вечер Витам барз сердечні на слуховиску і днеска запрашам на поезию бо так мало єй в нашых слуховисках але певно і тіж про то Же поезия неє легка жебы єй чытати некаждому може ся подабати м такій переказ якій Я як чытаюча презентую можу інакше єй одберати як дахто інчий але старам ся і мам надію же же тоты стараня сут позитивны а Гнеска запрезентую поезию Володимира Барне з циклю Роса на ланцетах трав запрашам барз сердечні Ґволі ясности Єслі єстем жеком ти смоім зрюдлем матко родзоны Єслі ям джево ти смоє коженє Лемковщызну єсли ям слово Тысь дух муй сіно Скридлы Бескідзя з ґенеалоґіі В моій Лемковщызні давней так было од завше През віті переказувано роду тестамент з ойца на сына І так дошыд домне до внука од пращурів моіх Цо дня старам ся сполнять усвєнцоны прадзяду в тестамент Жыє за себі і за вшыткых кты за моіми плецями осталі і ожывям Тезімє траґічну Подарувала лем святу сынув і цурка бы роду барну тіглости не прервать Одкрылем для них ґлембє Лемківщызны ґенеалоґє зємі ойцув А сам стає до працы ожонц пуль плахты біле засєвам зярнем слуф і мыслі з надійом же пущом пенды кожыньом спульхньом зємє і корону сєнкном в пришлост Дабуґ дожыт а пшекаже през сына внукові усвєнцоны роду тестамент бы жыл і ниґды не запомнял же єст Лемкєм Пеклянство роду Мой прадяд Лемко Міколай За жытя свого внука не уйжал умер молодо на Лемковщызні Муй дзяд Лемко Теодор За жытя свого внука не зобачыл умер молодов обцей Америце Мой ойтец Лемко Анджей за жытя свого внука не уйжал умер молодо аж на опілью Цо мі сон зоне Прервать роду пшекленство і єщы за жытя познать внука свого чы умірать молодо В жытю нашым Нам тшем несондзоне было споткат ся дядкові ойцу і мне Тылько по смерті іх дві фотоґрафіі застиглы на столе мойой працовні Цо дня заґлядам ім в очы розмыслям цось своє одґадує і оповім о нас Анджейові сынові мему котры в спадку одтримал імє Дзядка Маже Однющестлівым кєди споткаме ся ветшех Я Дзядек сын ойтец і внук Лемковскій А тепер запрашам на коротку музичну перерву по котрій вернеме до поезиі Володимира Барне за дні прадавных наш ґужыня з волі і свя Дзядо ві ойцуф нашых до конця дни До закончыня ти слеця Аж выдале с нас як офярест кого зльонт розжута ус рудна свята гості за весден Сон ся дійсне важаю нарувнує он до поґан поспульства Не запомняли сме о тобі Не зламали сме приказань як давні зносіме святыня посеред зеленых друг в нашым жытю Не было і не го Боґа Песлядувана Церкєв наша ЗАґсі струй рамєны назначого натірнєм стоі на роздрозю жытя без мотна без мо ботна Чему нас допустіла Запомняла правды наше гобы сотку ты За дні прада в них подіва зеленым іду лемкого виня Витам поперві Хтіла єм другу част поезиі мнеснього поеты гнешнього героя нашого слуговиска провести кус інакше Перша част была чытана в польскым языку хтіла бы м прочытати тепер тоты вершы так як остали они написаны значыт по украіньскы Перепрашам же не буде може тото ідеальні але не знам украіньского языка Натоміст но постарам ся І признала сь людина усім я коріня Інша мовила раптом Я ріка а третя сказала твердом Я дерево і почулось Я квітка я птаха я вітер Усе што у землі уще што на землі усе што над землею Люди Відкрывают у собі бо все жыве рожденне матірю дною для жытя жытів і переходит вічно з формы уформу духом пересвятным Істинне шелестять слова Кронаме думок і вслухаюсь я вымову чарівну У душі моій розквітає сад і верує в нім Вітер новизны а коханя квіт пурхнул на гілля сколыхнул його і подав сь у Світ і озвала ся ты горлицею враз полетіл навстріч а на всіх вітрах приняла нас Від скореня дідів Духом пройняла силы додала Зрозумілим Істинно проста лиш з минувшыны майбутя росте А по світу печаль розлетіла ся сумным вітровієм До каждого дому вікна стука і стука натужно А люди не хочут відчыняти ні дверей ні вікон раптом усі поглухли Я бездомний гуляю по світу і стріл мене вітровій у дорозі Аж тіло пройнял а од дна печалинонька ув око мені залетіла і тепер болить болить мені коли дивлюсь одкрытыми очыма на світ Не шукаєм при стані жытя Там судила ся одна дорога крізь облізлі погляды бутя крізь слизкі Штоденні за сторогы Треба потом упивати ся нам штоб тримати ся свого коріня треба освятити рідноі мовых грам штоб зішло на душу озоріня Нагнеска то уж вшытко Дякую Вам барз сердечні за увагу мам надію же барз міцно не покалічыла єм вершы чытаных по украіньскы Дякую за увагу чытала для Вас Моніка Тылявска