Не треба дириґента, коли ходит о фольклор, о автентичну народну творчіст. Власні о тым бесідуєме з дириґентом, музикознавцьом, педаґоґом, професорком Ружомберского Католицкого Університету, екс-ґенеральным консульом Украіны в Пряшові.
З дітинства доокола Олі звучали лемківскы народны співанкы. Село Гутиско в бережаньскым районі тернопільской области, де в 1955 році ся вродила наймолодша дітина в родині різбяря Григория Бенча, долго іщы жыло по лемківскы. Навет учытель, котрый вчыл найменьшы діти, радил до них лем по лемківскы. Але мусіли минути рокы, жебы аспірант кыівской консерваториі Ольга Бенч, пишучы дисертацию, зрозуміла велику цінніст автентичной лемківской пісні і рідной бесіды. Она рече: «Лемкы выспівали вшытко, што єст на небі, на земли і доокола нас; вшытко, што видиме і што одчуваме».
Бесідуєме тіж о тым, ци маме толерувати выконаня лемківской народной співанкы з бандуром ци баяном. Наприклад, ци то буде правдива лемківска співанка, кєд єй выконує бандуриста Дмитро Губяк? А тіж радиме о тым, як хоснували фольклор ріжны композиторы, о ріжных трансформациях народной пісні, што выросне на конари, як народну культуру прищепити на академічне дерево. Дознате ся тіж, хто платил за кажду лемківску співанку по 15 злотых і што з того вышло.
