Мария Кузяк з Олеснєвичів памятат дост дуже. Прецін ходила до школы іщы за Пілсудского. Памятат Різдво - тото традицийне, в лемківскій хыжы, і тото незвыкле, але гарде - в шпытали, де трафила вчас німецкой окупациі. Добрі памятат діда, же внукам щыро давал косткы цукрю, а собі - рум до гарбаты, а зато, же в Радянскым Союзі не сподівал ся руму, то лишыл ся в своій хыжы і был выгнаний на Захід вчас Акциі «Вісла». Памятат, як при меджеконфесийных конфліктах достало ся і ім, бо хтоси влял ропы до студні. Памятат, як трьох учеників ґімназиі в Новым Санчы пішли в партизантку - єден Асафат і двох Любомирів… Єден з Любомирів - то єй старшый брат. Мал серенчу! Щестливо вернул з концентрацийного лаґру і пак остал науковцьом-економістом і лемківскым діячом.