Боіско #61 - 8 XI 12 - поезия Петра Мурянкы
Еп. 61

Боіско #61 - 8 XI 12 - поезия Петра Мурянкы

•

Опис епізоду

Odcinek 61 programu „Boisko“ z 8 listopada 2012 roku poświęcono poezji Petra Murianki. Słychać w nim wybór jego wierszy i pieśni oraz krótkie wprowadzenie do tomiku „Jak sokół w wodę na kamień“, z odniesieniami do lemkowskiej pamięci, natury i rodzinnego krajobrazu.

Боіско #61 - 8 XI 2012 - поезия Петра Мурянкы

Автоматычна транскрипция

Дорогы слухачы витат вас Павло Малецкій проґрам Близко Днес <unk> листопада <unk>
рока Осін Осін наша лемківска То уж термін котрий можна на два
способы розуміти і наша лемківска творча осін і тота пора в котрій
тепер сме Пора крас Хоц я особисті преферую літо Але напевно она
скланят ґ рефлексиюм ґу такому думаню поетицкому можна речы Днес в бойску
Маме гостя Але гіст Неє гыл фізычні бо я не фізычні тепер
а скорше награни Але Почуєте днес окрем пісні і співанок Петра Мурянкы
його вершы Вершы котры сут барз міцно з том платньом повязаны Остали
они награны власні товды записаны як сме нагрывали тоту платню То было
яр того рока Был настрій была хвиля жебы си єй но і
ціле ґратя розложене І сме си сіли і сме си Бесідували і
нагрывали вершы авторскы Петра Мурянкы Днесы лем початок Кєд буде іщы така
нагода то будеме презентувати наступне Оказия ку тому подвіно бо днес маме
<unk> блиско запрашам Зо збіркы як сокіл в воду на камений Ту
треба повісти о наголовку самой збіркы бо чом такій вельо люди мі
задавало звіданя чом такій наголовок Він ся трафит в котрий сым вершы
не памятам тот мотив сокола Я тото чул од мамы Моій мамусі
Моій мамусі коханой котры мі гварили же сокіл інчого джерела в інчий
спосіб не напій ся воды лем з каменя як є даякє заглубліня
в камени назберат ся на ним вода то він Тоту воду пє
з каменя Я тото виділ дал єм тому як бы такє присланя
мамине і наше же мы сме тіж не повинны інакше пити тото
Інакше ся пожывляти нич акуратні так тым нашым чыстым як тот сокіл
зо свого зо свого джерела в тым припадку з каменя хоц як
бы то чудні не выглядало уж ся мі ныслит ріннот буту і
гусиноні ґєвдут вів уж ся мінецнят тукого высокы над Хызом мойом циі
ротливы уж ся мі не снят камінны урвиска і гірскы злены убуты
уж ся мі не сняты і близкы карпатскы замряны ноты уж ся
мі не гысит цифырди задыра до хмары высоку вершыну і смутно як
отец засгыну позера Самном а шту в Украі іду Уж ся мі
не снит щестливу годину рідний край што змідалы богу бозы уж ся
мі не снит моє лымковины успати Уж прогоню не можу уж ся
мі незлит моя Лемковіно успати уж продю гуманітес Бескіды мі як доля
горбати Як доля міцнійшых скамянілий Боли дмя краса твоя в наймиты взята
На експо світу выставлена а нам Што мы єй вірно в серцях
плекали без вікы несли до рівных дни Списами заставлена Тот веж може
не такій Не такій великій може Але го прочытам зато же написаєм
го пізнійше А він ся вродил на добру справу як єм был
молодицкым маленькым хлопцьом десіду четвертеци до <unk> клясы єм ходил і видієм
боцана на такым понімецкым даху фабричным на комині фабричным серед мая так
скулений бідний стоял І так ся мі го жаль зробило Яхто так
бы м штоси написал але а сніг сніг курил на початку мая
А він тото гніздо своє стерюх І оно ся мі по тым
старшых роках тото тот образок припомнул і м написал вежы бо цанове
гемераня Ты не ждал як і я снігу в маю Коли світ
зеленіє розквитают надіі Ждут жаждут тепла На пляч ся ти зберат мераш
хотіл бы зжытий видіти свій плід выгритий Може не барже Але зждал
людского тепла хоц ты не вірил в нек І твоя правда боцане
ти плійше емераня мамі на іх стишках Іду по своіх стыжках По
своіх стежках был су хоц мят не Я дале рысну Хоц міял
жывых неє Хоц мі туго бы впул гы заєдно гльордам вы домів
дорогы гы од перелізка зыйду путиком на воє не І буду всы
гы гыбы завіті сы Стискы дітинство амы стискы мою не заруси А
так Видіти і вмерти Нич зайдеш сонечко за гору далеку нич возмеш
зо собом клич предвечырній Лелеків близний мій іщы Выплекай квітя на земли
рідній рід мій свобідным выгрі і аж так зайд А я уж
радости Безмір возму на плечы ногы за тобом повлечу до змерку Я
то прочытам в тым припадку переклад Барбар до Гналік котра была барз
барз добром перекладачком Така кусцюк чешска Полька місяне мала кориня і барз
барз ся добрі чула в словяньскій літературі і добрі мі приложыла думом
Моі вершы зобачыт і умжыть Нім зайдеш слонечко за ґуру Чарну нім
везьмеш зо собом боцяні Предвєчорны Клянґор близній мій єщы Выгодуй квяты на
зємі роджінной рудмуй вольным выґжей і по тым заходь А я уж
радости безмяр везмем на рамона за тобом ногі повльокем ісконам піду Влогоцком
мыгіясы зелен лістуцко мыгі дріясы І з вітрі ґунорі Ґазбы сігідує повідси
ци чом ім той любови зовідує І з вітрі В кугоріках бы
сігідує Повід сырци чом ім той любови завыдує Під увливацком місят Яслий
Ани думат кули і зас не смаручку Былифату любесідує Повіт сы чом
ім той любови завыдує лем скогом Повідсы чом ім той любови завидує
До облачка сходит сонцы Час бы спати інті кунты Ей солечку Рец
словечко снам выс суны не минулы ани тырма кіливецко сном быс сунным
Дни минувы Ани з тырмо ківни не дігу Лемківскій святий ішол єм
по дорозі з Лысього до Білянкы і стоял там якійсий святий такій
Може може не барз цілком наш але наш бо на нашій земли
і нашы люде го пуставили Іди сим си Якоси такє ся мі
близкій зробил Хоц хоц має м так бы кусічка до него претенсиі
Лемківскій святий Хоц бы срюк слово хоц бы з раз то повіл
як ты на імя Як давно ту стоіш За кого ся молиш
Ци тя дашто болит ци ся тішыш даколи Як Жыдовин невірний дощ
тий в очы плює Сонце тото само сонце промінюм тя бычує І
хоц єс святий хоц ти далей мытру а небом над тобом хмары
женут вітры Тамтот ґвер памяти няня Як вертали з совітской арміі то
знали же на той землі є неспокійні і і тым добровольцьом Давали
ґвер зо собом Тамтот ґвер што го вам дали Кєд сте з
війны вертали няню жебы ся леґшым стало конаня Тот сам што сте
ним прасли як сухым сухом окобичку гломили на половину жебы не стрілял
більше під небо Лемковины Што сте го скрыли перед незрімым іщым зором
моім В выгоні під бічу похоронили Тамтот ґвер не двиг бы м
до ся Не прото же самоубийців хоронят під плотом А зато же
в тиху нічку душу булячу з тым і далей лемківску Уж минулой
голь і літу зышол теплий ц уж не ходит радіст світу уж
єй неє в нас Шковранотку Милий мій Дає ся мі птаску тігі
уж не чутний над пылями твій цудовий спів Іты три рат кона
рікы зеле жолтий луй Зивым смутком німым кыріку туга дусу і <unk>o<unk>e
Шко раночку милим Дає ся ді пташку уж не чутний над булями
твій цурдовий спі осін цвопкыт за облотку чы был муцит тущ чурба
сіром стерньом кырача Дост мам того Дост школачку Мили мі не одпер
і мрій Ай ся дісту красной весны чую за стрій шко в
радоцку Милий бій од пан смо гій ся дісту красной высны Видієм
потик в Ґодшові потик Ґодышові такій в бетон взятий на верхній гет
горі горі горі горі І такє ся міх родило Бетоновый потік свобідным
тя памятом з банюрами з быстринами з беззаконным черкотом так єм тя
рад мал Днес уж не течеш Днес втічеш розміряным корытьом тихічко безшумно
хростіцько І хоц повідают при тобі жытя леґше при тобі коло ся
полнійше трачу тя з душы путоче воєлюбны лемківскы кєрпці незвыкли до розміряных
доріг зас єм з тобом волом влечу свій волук як шахтарскій кін
возук желізний І хоц мі тяжко здох бы м кєд бы я
выпряли спомий ному су Прикрасний су змолотит моіх лі сонце ясне в
руках єм мал і цілий цій сві співалє суві губкал єм суй
В мого дітинство місяц ясні все прімі был <unk> і Был такій
суд Прекрасний суд Дятому лі Пропал щезнул щемеріл ся такых сидів уж
Дітину знай лем тоту знай же єдно з жытяма сонцьом ясным весель
ся В тувого діти сонцьом Ясным высель ся в туво дітиства ча
Яр Тот веж был такій дост популярний вказал ся вельо часописмах прикладах
Яр Сонце кіплинами горбкы діравит ґупариям зганят Білотары выгонами сива студін втіче
яр ярмо влече смугами Лем ждати як птахы стріхом радіст розстрепочут до
рідных гнізд ся вернут птахы лем серпен брату Ярославой помедже стіжкы Оранины
смужка свіжого смутку чорна стужка Попри тобі зерна жолты попри тобі зерна
златы попри тобі черева полны За верхнього єст в стіжку од спекы
і зливы гузерями дгоры колосьом долину То відомо коли был то одважно
писаний акуратні коли <unk> рокы минуло од нашого выгнаня одже уж доздавна
<unk> рокы тому Лемківскій Крест Розпяти на сім стран світа З криком
вітру в стрямбах поза <unk> літа уж ждеш І певно єс уж
призабыл де де сне рамя твоє де сує де отец а де
сын Єдно не сходит з памяти амин свій зваву Радбу товд пісні
співа <unk> Рады тоді співы Час спомний тихну як дві черків Дві
долекы св Ой сві іржаву цві жыву злати діяла ойму в чырвы
князя Магря в то обій гавутий біль гольтній тыркій твій ін ой
вертані аскыликій Прівы сіди сту час то векій ся мігыты хоцты во
ты сым го Якытя цвыты ойы у