Odcinek 64 z 13 grudnia 2012 roku poświęcono poezji Petra Muryanki. W przytoczonym fragmencie pojawia się liryczny tekst o rodzinie, ziemi, domu i pamięci o przodkach.
Боіско #64 - 13 XII 2012 - поезия Петра Мурянкы
Автоматычна транскрипция
Старий урвіш трьох сынів кройскырви Русинів предодвіря різблене за возле Сам в
поругах сой стане духів оци з ум його І словами ця тымы
одозве кєд на брыклу матера Нашы дни і вечеры уж заєдно лем
зимны і пістны Час до світа ся брати і ти сенсой глядати
Час і дохыж привести невісту А де моі соковы Ту в обыстю
віцьовим одпелечат стерозлы уж дівы Ту в хотарі прадідным краютым нашым рідным
вырусначу подобу носили Прото знати без мене же выбрати сой жены вымусите
в поконі і роді жебы пак ся несло в каждий кут поведе
сло жебы м не чул ся дома як злоді Ты найстарший мій
сыну персой пут в Лемковину Тутернина хуцколе часвоя Не вий але мі
ся так стає Землю найти со спокою Середущій мій сыну Ты ся
пересів стыну де то рыса удала ся кы Ід на спиш ци
на шариш там сой найдеш до пары смаґлолицу русиначку завлаци Наймолодший мій
сын То ся вымех в краіну в нашу Русь підкарпатску чудову Де
попірла Синебо підперли Там Русинкы як ревін здруґі сітри вісы рано вчас
столу пішли то і своі доглядати писаной куполудню Поскоду соколиків молоды Отче
очы провели русавы Іде осіб смутавы Узі Сліг за дуявы а урвішів
як нема так нема старюдет сирка Циґын сталі далеко Не женійте цялийте
знаємы Такєт ден ся допали Ни оддалек од сален входит тохы найменьший
сыночок вету няню невісту Украінку сірчысту Буде кому заперті вам очы Скороди
на свитаню лем пробудил ся няньом в двері туркат пшын серед ужый
як жыєте гыні татку веду слецну словачку на вас покій на сон
вас рядустий Ден не минул як летит од заходу сын третій сын
найстарший тот сын первородний Яню веду вам ляску цифрувану як блязка проню
в гробі вам буде як выдны старий урвіш трьох сынів крові скырви
Русинів предублиця заклиты береты Хоц єм звіпліти Іду сон ся женити дай
не ми тыня цвиты Хоц єм стари звід іду сам ся ци
нит На і не мі не ге ся пленя цловы Сон плема
Снил ся мі дідо той ночы ішол ґулбочы ярувати Бдлята ліній тугы
быци постукуючы тягли голівгоном віз а за ним плух завлаканий Дідо очами
небо мірял безгуньку обзырял яйце вкышений на хліб свіжо впечений позерал Світ
весном натхнений розспівал ся зазеленіл пригоршами ґылтал тепле проміня жытя насіня А
смужка під убічу здавало ся сама кличе Поджыли ґазды ґумі Так єм
тя давно не виділа ждала єм тужыла Земле Землице зычнул дідо Я
знам же м як личеш рідна найкраша найдорожша понад другы Пух До
смугы зопяти лисил взял яйце до жмыні З іменом господа ял каркы
чухати быдлятам што б ся не робили булякы од ярма што псяцейкы
не душыли дармо рушыл яйце прикрыл з кыбом а на ню хлібусь
аркісяни зложыл Гый Стиів гый ружыл гый Розний мі хлібе як ліс
Як ліз мі пахний хлібе Не піду другій раз за море Тебе
смужко моя буду орол Тебы полу сіял з тобом буду плакал з
тобом сміял Не піду за море другій раз Гей сти іл гей
ружыл враз складом гей пребач мій землице штум як потурнак невірний світа
випішыл Тебы лишыл рідна Я думал же м бідний і голий як
лазар сідмя заманил тлярами Коли мій вітер в очы загнал тугу і
слезу нагнал солену гірку як моря вода я знал уж же м
Тя продал Марно Не найду другой такой де бы мі потік черкал
лісуміл камінчы беркал рідном бесідом Де очын не зверну де не піду
тамтін твоіх верхів іде моім слідом небом захмареным тягне спомины дукарят проклинет
Гей сыйкы Гей моі складом гей Не зато дотя вернул земле же
м з кырвю выплювал груди не зато Лем зато же м тя
любил До болю любил Пребач мамичко нерозумной дітины провину пребач і натний
моє поколіня што б так кохало твоі верхы што п так як
я кохал купука мія Гей Стеів гей ружів гей і погнал дідо
Сейкы з кладом з душом на чепігах туман очы розмареных моіх вслід
за дідом Стелив смужком лігал аж вкрыл роком што го николи свитаня
не двият Замер в днешньости замінил в купу каміня дідове поколіня Бужы
зышли міс Оле невій ни Бо час місц неописаний м не завершыл
задумане Бужы зышли міс в Одмяні Ной зиды сунци бучы на булю
ты рісне нич свызо в тій темряві высхневы вы Дві ні Бужы
заснул ти дале лым з гос Бо діти моі хцу видіти як
ідут долі псугы світа бужы зоснул ти даі ужы зышли місу ну
і суйот нушу стати зо дрону бумы загыршы задуманы пужы зышли місу
Сповід степі памяти діде Петро Такє єст дедикация О діду Петрі мушу
повісти тых пару слів Выіхал богатым ґаздом до Русиі відомо яку біду
застал вшыткы знаме малванця такого товды де <unk>літнього ци <unk>літнього котрий ся
заповідал на нестрічану душу вічні по лісах ходил по полях і страшні
любил тоту природу І кєд пішол гын на степ то не з
голоду вмерл а з тугы Бідо Петро нашли го вмерлого в степі
Але нашли го з окрайцьом за рукавом ту за кошельом мал праєц
котрий лишал для лантя словным і слове з голоду з хлібом при
собі Акуратні в степі виділ тоты горы ся муп привиджували Сповід в
степі памяти діда Петра Виділ єм горы Зелены сині далекы барз далекы
як облаґ біли Виділ єм сынів Ішли ґумі летіли Як бівцарівской Божой
Матери велькыма очами на мя смутрили і мого найменчого Ванця як ся
в подертых Холошенках шпонтал як ґамцьом голоду полном шептал Няню нянюзю істий
І што му мал речы Што му мал повісти же не мал
уж няня же добриняню як вшытко інче вораг остали Чым єм мал
розвести два джерельця тасині Як єм мал стримати дві стружкы теплы што
текли І текли Хмары над степом горами біліли мыне жолч лига за
плід мій квіт мій Што ся не приял в Чорно зимі завіру
в іх очах вітцівску што спопалила ся в жмени за матір з
крывами птаха простертыма многострадальну лемківску а горы Хмары біліли кликали Стан склячаня
вояку старий Стан жолнерів семох воєн сімдесятьох буів Стан Тыж не плакал
Николи влос діти заручкы і матір што іх родила пригорни і плюн
на степ чорний і прит Я ти дам істи І хоц єм
бідна вілсяна Вроджу ти чыр кіселицю за Санден горбок Тя закличу до
младости твоі джерельцяты і пізню Савкову за співом Пастушу з бійницку од
віка до віка всесвобідну прадідівску рідну Бога што го гайдуци роздерли ти
верну цілого силого мудрого як мудріст народу І полазників пришлю на Рождество
Най ти по найбіг речут най ся ти каре най ся ти
веде на щестя на здравя на долю чловечу Горы хмары полозникы білы
полозникы добры серед неба як степ шырокого ся стратили І з чым
же я придуванця уж минулой голь і літу зышол теплий ци уж
не ходит радіст світу уж єй неє в нас Шковрано одку милий
мій Дає ся мі птаску тігі уж не чутний над пылями твій
чудовий спів Ітырты лят кона рікы сены жолтий Уівым смутком ні мым
кыріку туга дусу і шковраночку милим Дає ся ді пташку уж не
цутний над пулями твій цудовий спи осін члоткыт за Облоцку шыбы муцит
чурба сіром стерньом кырача Дост мам того дострадоцку мили мі не одпер
был іх мрій ай ся дісту Красной весны чую за стрій Шкрадоцку
Милий бій од пан смо гій ой ся дісту красной весны вчую
зас твій Ішол жонір пролох ішла война дія Ішол жолнір до бою
за волю за землю рідну свою Ішол жолнір кулі в рукы імал
без ура без проклятя з кривдом в зубах завзято німо Ішол жолнір
не смата Ішол жолнір папеску в руках пестил долю діганял замриял задумал
за колмір хватити до краю привезти Ішол жолнір лютого діганя у звіря
вымітал од гною думками городив рідне подвіря Ішол жовнір гуцикы поправлял на
груди Не втечеш серце донесу Не згублю Ішла куля І в руку
не зімал і назад не вернул в дірку ґімнастьоркы доля штуріла ржу
чырвену Ішол світ кольорами ішол світ колесами спяніл жолнір на землю приклякну
на грудях молодых з чырозлатым ордином грудка кырвий заклякла Ішол Бескід хмарами
ішли рідныма і дівчатко шту любил І очы на вандры небом пішли
за паром летячых голубів Епілог Ішли чугы на схід і на захід
плакали горы Поема про бурю Як бы го чорт з рукава вынял
несподівано прилетіл на небосині окрутил ся повіял і втюк вітриком в парію
І вітерницьом выскочыл як куля порожнім дівчыском по долині гулят і такой
сиі грає Звине ся гоном шугне выгоном на дудлі свисне в обоймы
стисне і уж ся ялиці кленяют Длятя Моя хыжка як тріска Ани
ся ньом не нажреш ни не потішыш вертай до біса Втихне зомліє
лізас ся засміє Медже стріхы пірне і зо собом пірве протягле волче
вытя лищыны гавканя зміне сичаня млинця клекотаня і голос дзвонів на свитаню
і дзенткіт сокыр глушыліса і пілматері крайкузкы І вшыткы звукы трішкы гукы
проклятя і зітханя і моє кликаня Господі Сесирний І выслухал видно як
бы пришло лихо Зольжыло і втихло Лем шум ся поточыл як гірскій
поточок як потік як ріка як дуляй як моря плібій і іх
хлюзло І ся зачало близковицьом Як бы хто душу людску роздеруло небо
на стрямбы і громом Нибы то ґонты полетіли з господнього дому нибы
лем жартами по небесным плоті анци крізь вилами вертуры кнотив Жебы то
ясний перун стрилил і стрелил в тріску в мою рідну хыжку І
стрілял іщы тріскал рычал і грозил блискавицьом Аж впал немічний аж здох
на камінцях тішына землю присіла в розмряным небі кольорова дуга воду пила
Я зас повірю ниякє зло невічне на стругом ґонтів От потік пред
ногым принюз ялицю як свічку Іду по своіх стежках по своіх стежках
был сухо вічніст не Я дале ровысну Хоц міял жывых негє Хоц
мі туго брі впул гы Заєдно глидам вы домів дорогу Од перелізка
зыйду Бутико на воє І буду сы ге бе завіті з стискы
дітинства могу стискы моюто не заруси были ты Демко Лемко Якій ты
Певно єст Поляк Ні О може Руснок Ні То Украінец Ні Я
Демко Лемко Єст то такє вершто Страшні Го опачні тлумачыли не вірил
єм же перейде в нашым слові бо то інде не можна было
публикувати і фактожні не од ней го были зрозуміти і помістили В
ним выступує пару гымнів на просторі нашой істориі Дчыма смерть смерт ті
ляхам смерт Боже царя храні єще з нами і так дале Найдейний
верш Ци про про Ци то смерт смерт ци ступ нерушыми Ци
Боже хрань єще дашто Як циґанови на весілью кажут тий сыну співати
співай Тото лем сынку знай што правды тьма лем лем Лемковина єдна
лем первозваный Андрийку сыночку мизеротку Іщы лем не выречеш а я в
твоіх очках надіі рідной тільковиджу Кєдтя на службу прикличе край вітчий підеш
сыночку правда же підеш А може єй крест понести буде треба понесеш
сыночку понесеш по не понесеш надовшытко хтіл бым Хтіл бы м раз
іщы матери руку устами шанувати хтіл бы м раз іщы повісти жені
о вірній любові хтіл бы м раз іщы соколядка моі до сну
колысати Хтіл бы м раз іщы смык Ярославів видіти як веде до
бою Лемковину хтіл бы м раз іщы надовшытко хтіл бы м плач
немовлячий почути новонародженой мойой Лемковины Маєм сентимент до такого выша писаєм го
в Швециі Дідомо в світі іщы в роках давных Там не было
родины а не знаємых не так ся товек нашол єк нашол Мот
то єм давн Шывченкы і знов мені не привезла нічого пошта з
Украіны Тарес Шывченко Зас сіло сонце на сині воды сунду Іщы єден
надіі ден ґылтнул пекучку гіркоту Як білый моря птах крывами затрепотал і
гмер А коли нічка згустне втихне Зітхнеш і думку вертаючы діганял будеш
дармо што твій вымряний світ велика казарма Бо такє віруваня єст же
як наше же як зезуля перекукат свій час то ся выстява примінят
на вема зозеленько моя надіє глупа лемяр зазеленіє ты уж мій кукаш
І взявшы свій міх подорожній думками полний тугудиганьом світами звіром што долю
порожнів срібныма куплютлярами А ты мій кукаш і кукаш і маниш Прото
ґуліту іди Зазулю Лем віщы огні запалит свят Ян купала не будеш
уж Зазуленьку кукала за дни моіх страдань переміниш ся Зазуленько в Астряма
Серед дорога вас буду творів моі вершы новы Кєд мі не устало
дощыпоклюбовый Чым сковончал буду кєд єм серце стратил і уж єм тыма
што вымі плакали небогатий Кому вас буду складал кєд нід мого світа
кєд серед дорогы до тебе не быго стаю сліпий Тотранка Выставлю сойхыску
над подітком Маленьку тідку лем з більшым од саноцкого вікном лем з
оддільныма дверями Хмарами огороджу зроблю отверанку Николи єм свойой не зазнал а
преці Кадиси вынести мусят зо світа того мурянку уж ся мі ныслит
рінот потулку і гусиноні ґєвдол уж ся мінец нятого над Хызом мойом
циі ротливы уж ся мі не снят камінны урска і гірскы злены
лубуты уж ся мі не сняты і близкы карпатскы замряны ноготы уж
ся мі несыфырди задыра до хмары высоку вершыну І смутно як отец
засгыну позера самном аж ту в Украі іду Уж ся мі не
снит щестливу годину рідний край што смі дал выбогу бозы уж ся
мі не снит моя Лемкові успати уж прогоню не можу уж ся
мі незлит моя Лемковіно Вати уж продю Мурянчыско мушу прочытати бо акуратні
на добру справу од того ленша байкы байкы байкы ци байкы Ци
то байка Зачало ся моє Мурянчыны нетрохановского жытя Родила ся байка Мурянчыско
і наманка м єй не треба тлумачыти бо зу змісту одразу розуміє
Але од товды по тым вершы коли єм го написал зачал єм
ся підписувати Петро Мурянкы Мурянчыско Мурянка з муряночком доріжком стежечком серед свойого
світа діганяют жытя Пумужу стрічку пумуж братчыку само не двигну тоту іглу
Оту на горбочку оту при ялици збудуєме хыжку Спокійно тихітько будеме сойжыти
од червів хробаків рідний ліс хоронити Двігай ся хыжку міряй інжынірів жебы
ся не схозло мурянчыску бульотмручкы булетміожкы цілый ден ходило м аж під
том ту сосну Зату серце моє удрадости мліє бо уж на вершечку
вінчык зеленіє Спочывай сестричко спочывай братчыку ліса шум несе сон пора одпочынку
Хру хру Дика свиня хру хру іде зрывом цілу морду аж поуха
штуріла жотицями молотила віклах злісно тырмосила цілым лісом цілым світом обносила Гей
гей сестрічку гой гой братчыку само не двину тоту ігу А ту
на гурбочку А ту при ялици збудуєме хыжку
