Боіско #65 - 20 XII 12 - поезия Петра Мурянкы
Еп. 65

Боіско #65 - 20 XII 12 - поезия Петра Мурянкы

•

Опис епізоду

Odcinek „Boisko #65“ z 20 grudnia 2012 roku, oznaczony jako część 4, jest poświęcony poezji Petra Murianki i zawiera fragmenty jego wierszy. W tekstach pojawiają się motywy Karpat, ludzi, pamięci, przemijania i śmierci.

Боіско #65 - 20 XII 2012 - поезия Петра Мурянкы

Автоматычна транскрипция

Уж минуло гор і літу зысул ты твой ци Уж не ходит
радіст світу уж єй не є в нас Шкоранотку милий мій Дає
ся мі птаску тігі уж не чудний над пылями твій чудовий спів
Іты три лят кона рікы жены жолтий луй Зивым смутком німым кыріку
туга дусу і <unk>o<unk>e Мыли мі Дає ся ді пташку уж не
чутний над пылями твій цудовий спі осін цвопкыт за облоцку чыбыл муцит
тущ чурба сіром стерньом кырача Дост мам того Дост школацку мили мі
не одпер і мрій Ай ся дісту красной весны чую за стрій
Шкрадоцку Милий бій од пан смо гій красной выслию за свій Явожно
на кістю народу Могы на плодотворным фосфорі выріс ліс березовий конарій квітньом
зелены Пречте слово Шумом без вітру промолте тишыном без шуму словом без
слова повіджте як ту было Адже з той землі роснете з того
фосфору І знате тайну неєдну што незнаньом былит Ци то заправды так
было же аж і ту не клячали жебы і мы іх сынове
в недрах матери іщы На Західнім Піску клячати не знали Березы од
стыду Білы Шум молучаня Молю ся до Вас не за Вас Хвильом
дознаня Не ношу жалю в собі уж до никого адже никого над
нами окрем Бога На слезах народу Мого На плодотворній соли выріс ліс
сосновий Ой сосны сосны такы сте выросли на соли народу серед люди
стал єм же піду до люди Бо барж мя былит ім пішол
іщы барже былит Бідны люды Не знают квітучых вы Гысы Бідны люды
перед порогом зберают застарані Бідны люнды Звідуют ся по што бідны люде
Звідуют ся по што бідны люде подібны топтой єдні люты Не знаю
квітно циі ся єли людя Петроґєм збераю зо дрогы Дя люди Єпитаю
потітаю полі люди у Брату желемовий На Могольний спіл Мотто Воду прошет
яко сушу єгыпетского зла ізбіжах похоронний канон Припіл То нич поете то
нич Така смерт не смерт Хоц жаль же єс ішол домів не
дішол за жытя того в світі тым То нич поете то нич
Така смерт не смерт Хоц жаль же м ты не встиг оддати
чести за жытя того в світі Піснь перша Завчасу пришла зима того
рока Ани ся букы не потрясли як грудкы кырвий закляклой червеніют в
снігу ани ся осін пастуша шелестом вільным не сбыла ани ся сны
не доснили Як смерт завчасу пришла зима піснь друга Здали мы тебе
на ватрі же кєдес перешол Тобов і вятку і каму і вычегду
та сам перейдеш одчале збортного безкорнуту лем руку протягнути до лапенного длогу
І был єс брате добрі єм тя виділ на горбку під Ясеньом
єс сідил Все єс ту бывал Будеш в нескінчыня ниґдес не ходил
не знал ешелонів А тамто тамто лем сонне виджыня Після Іщы ти
напишу бо м не встиг брате бо м не встиг Же вершы
твоі чытают моі діточкы ше знают твого сына гостя з Лемковины і
кєд здоровця даст ім Добрі Бозьо ачий понесут дакут іщы на збір
лемківскій пылы толченій дорозі Але м не зробил з ґамбы рянду О
смерти твоій не повіл бо то неправда Зрештом они іщы цілком діти
правды той не годны зрозуміти Піснь четверта Завчасу присвязима того рока Горы
нашы Єдна поза другу як білы медведі ся проходят І кєд проминути
буків смутну смугу красота нашы Карпаты Та што то за правду писати
Хоц уж не смотриш очами не смотриш Ты вшытко тото в собі
маш і уж тій оген не спалит того не забере тобов Піснь
Дідове казали дором ся ділити жебы ся зыйти на тамтым світі І
як же буде брат кєд несуджено было хлібчык приламати А може Може
Жыли мы преці в вільным світі вільно нам было дідам не вірити
піснь Іщы ся тя звідам попрошу тя іщы А ты здорожений далекістю
кєд машку спокоя черкни мі слово або ся міг виді під ясеньом
Ци підліст така гын як гев Ци правды до пригірщ не найти
до жмені Же приде час мі і тото знати та приде Але
хоц тілько черкний ци видно од тамы Карпаты Піснь Семе За вчасу
пришла зима пані біла за вчасу душам нашым і ний приоділа Лем
яличкы як свічкы зленістю гріют лем смеречкы пахнут кадилом І місячок ходит
по небі по нашым слівця ґлутарій зганят думкы пасе Скоро будніло выйде
сонце з ліса Спи поете славу твою жытя пише уж ся мі
ныслит ріннот поту і в гусиноні ґєвдо уж ся мінец нят ту
высокы над Хызом Мойом циі ротливы уж ся мі не снят камінны
урвиска і гірскы зелены убуты уж ся мі не сняты і близкы
карпатскы замряны ноты уж ся мі несит чыфырди за дыра до хмары
высоку вершыну і смутно ят отец засгыну позера самном а шту в
Украі іду Уж ся мі не снит щестливу годину рідний край што
змі давы богу бозы уж ся мі не снит моє Лемковины успати
Уж прогоню не можу уж ся мі незлит моя Лемковідо Успати уж
продю Недоспіваний тріб тих Ярославовий Де ж твоя зеленіст брчыку Де ж
ся поділа Де ж твоі крила брчыку Де ж твоі крыла Ци
іх кырвавиця не встерегла Ци іх крива кривда покривила ци звіряча жазда
здемузгала ци чловеча завис поламала Де ж твоі крыла братчыку Де ж
твоі крыла Товды іщы в добі Кременя кресаного всім по дорозі было
Давал єс ім оген жытя горіюче наднеспаным твоім вікном вітер квіт черешен
тручал по яличках дзірґал любов твою вельку Гушеркы ошаленілым бортачком в сміху
радости плакали перуньскым потрясаным гнали Твій голод і розкіш і злізд і
жаль І надію же під вікном твоім неспаным ялец лізвы росне попри
собі стане і зашумит з шумів <unk> долгых років Тілько як дорастат
чловек натхненым пророком псхальмы лемківскы співы Над степом вран кряче Згненом лемківском
дольом перекотипольом вітер ся забавлят А ту медже сухом сосном а бортньом
гором хмары больом роснут В неспаным облачку дві звіздочкы шклячы ярят ся
про ято і тихо тихідко без до сольмі течут потічкы Під дублоцком
мыгіясы зелен лістуцками тріясы і з вітрі ґу В кунорі ках бы
сіг гідує повіт сы ты чом ім той любили совідує І з
вітрі в кугоріках бы сіг гідує Повіт сырцы чом ім той любові
завидує Під обливацком мій сят яслий Ани думат кули і зас ни
лем смароцку Былифатом бесідує Повід сыріци чом ім той любови завидує лем
скогом бесідує Повідси ци чом ім той любови завидує До облацка сховдит
сонце Час бы спати інти кунты Ей соны гет словецко снам вес
суны ни минулы ани тырма кіливецко сном бегыс сунным Дни мину Ани
штырма ківли Як єм был входил до школы За тых комуністичных часы
в підручниках істориі были такы знимкы як на бранденбуржскій брамі стоіт вояк
польскій і рускій тримают фану повіды над німеччыном Бранденбурґска брама В моім
маленькым краю Фан не вішают на монументах В моім маленькым краю далеко
деси там на Лемковині до фан лем вітер а монументом горы Сині
В моім маленькым краю надіі не мают дивізий та доцна подібні жыют
і вмирают Іду по своіх стежках по своіх стежках был судз мят
не Ядале рогы сну Хоц мілж жывых негє Хоц мі ту добрі
впул гы Заєдно хыгардам вы домів дорогы од перелізка зыйду путиком на
воє І буду все ге ге бе ге завітні стискы дітинств вам
могу стискы мою не заруси гу А так были писаня і ораня
Кєд єм іщы орал не стати м я было быти поетом Кєм
уж в люди поетом Не стати м є на то оріл О
горі мі душу Танцує в поли біла Задуява срібным вельоном вкрыват зелен
ліс Но нибы гриє кольорифер А чом си студено як біс Ігорьови
Даміянови Андрийовий Придомно підете в світ брытчы великій світ до грабу борт
ногу білянкы а я лем двери замкну за вами поцілую слід А
кєд вернете братчыкы зас вам выперу кошельку на дорогу вышол велько Думало
же прочытати тоты байкы яко приклад цілком інчой творчости мой писаны традицийні
так як бы сова і сонце Сова по ночы гукала спати не
давала сусідам ніч єдну ніч другу все гугу та і гугу гукало
все тото як біда Сорокы зулі злы были кєд чули глупого тупого
гуканя Не спалила стікы шпак дрозд перепівкы без сну ся мучыла і
каня маці синиці і дравы а стрябы не годний тыж нияк заснути
Вороблі близкы під беріг під стрижку втулили головы та чутий Бываня моєвро
в Змайлуці Товаришами кы з оцілька мояфты плянка в кры таничком яфыры
тыркы варянчы жебы прожыти то з містарчы за стерга а дечы Сла
вода прагніня мого за годи А кєдуж прийдут голі в зілі А
кєдуж прийду і в зимі А кєд уж прийду го міссині одбию
під