Творчіст Теодора Дуклів лемківскє дівчаткы Я мала Марися бо мам лем сім рочків барз люблю ся вчыти і когам мамочку люблю тиж братичка і цілу родину чорного котика і ляльку тетину ниґда ся не сте там по свому радити Вшыткым ту присігам дале так робити Бо мене так мама на выгнаню вчыли Тепер знам уж самы же добрі робили остатні дни літа Уж минуло тепле люды вшыткы тіхы уж зылы осіб члапкат барз середито Лісы в крыла кольорами травы Зіля понищыла каждий куцик мусит зайти в горбку лазы высушы зеленокы не мож найти Вшытко з дня на ден Смутні змінят свою чудну красу сумечку Скупо угріє і заходит барзо вчас Смуток Лем ся з лісів просит літо миле уж за нами уж діточы під голосів в парках і над озерами Тоты што там учащали ныскы міцно задуманы бо уж влалкы сідали лі створюют ногы пля будут там сой здобывати новы знаня і правила тяжкы чысла рохувати ІІля ся зміна Лем найвчат ся як належыт Як на світі треба жыти Най на серци то ім лежыт треба ся і свого вчыти свойой істориі мовы не забудме научыт Не навчат ту чужы школы о своі треба дбати ловірка В лісі в Старым Буку логірка сой жыла мала там свій домик котрий барз любила был він выгідніцькій і теплий на зиму хоч і на величкій ност выстарчы прони Носила там вшытко мох сіно і листкы жебы мяко было про єй малы дідкы А коли о ріжкых буко пристала то звели комф тігом она працувала обізріла каждий орішок Лісковий його уклада бу до коморы Зносила іх додни зносила воднину жебы бы было на дост про цілу родину Потім покликала своі милы діти бо так они дбала як нихто на світі Навчыла іх істи оришкы і буком ходити скакати з як найліпшом штуком Як діти підросли на прогульку брала жебы як выгоснут знали своі права Вшытко вказувало чывела і робила і так своі діти Жыдє впровадил Найкраса в світі Моя ончызна в Карапата допречудна кли як царівна шата Ігей Лемковин Она найкрашша в світі мила серцю неты думати по свому Нашы приятелі в зим Зима зима снігом дує мору серікы леґом куй Завіт валич крыє хыжы лісі гравай Ялень рый Горы вкрыты як перино Пречутом білом вкрылом сосны букы і ялеці аж ся віют як пяниці пташків мало Такы жыти тяж голос Прилетіли выжа ґуном і дзвіркают огыма огы ма в хыжах видіти влас головы Хлопеца доокола гріют ногы Гріют рукы і слухают тоты звукы Погрили ся порадили взяли хліба надробилы і вынасли гыг до садку тай всыпали в пташу ботку так што данно добры діти не забыли іх курвит І так пташкы пережыли А на весну гнізда вили ви саді під стихом Скоро звинной з утіхом потім іх выводили з того барз щестливы бы не лем пташкы а і діти было было іх видіти і рішыли так робити пташкы в зимі все корвити Курна хыжа в зим Свища вітер і в долину тріщыт стара колить Люде сідят ды по дворі куря вить Поставили колопеца зокручаны в плахты чу на помістку тела паця при кобици з бочкы дугій під припадком куры уж сніданя істы хотят а в бойску пси скори гус гуркотят весла Зима жчезла пропала як тяжкій Сон кошмарний весно уж до нас завитала і світ астала гарди Весна люба весна Як милу отя стрічати на долинах чудна сна сміхлако Сонечко гріє Приплікат Вітер шепче сос тиха над річком розвиват своі багіята рокы Зозуля На высокым буку Зозуля кукала Куку Куку Кук все повтаряла Я тоту зозульку барз любил слухати свого приятеля рад єм был тиж брати Мы сіли під буком на долгым корены і пречудным звуком были утішены а він нюс ся голово понад горы верхы та звучал премиво враз зо своім ехом Тепер уж не чую ниґда той зрозуміл бо в чужыні жыю на другы пілку Тепер запрашам на коротку перерву Творчіст Євы Вансач Нашы лыжкы В нашій хыжы были лыжкы деревяны з липового дровна непомалюваны На пецу лежали головы сушыли кєд іх моі мама недавно помили На святу вечерю іх повязували жебы ся быдлята купочкы тримали Перед тым з повагом вшыткых накормили кіселицю грибы до ґамбы носили На свята різдвяны лыжкы деревяны змизґы выберали перогы румяны За знаматку біжу гомюлка лежала на тій лыжді Вірты велькы очы мала вшытко написане Певно ся мі снило бо в нас такых выжок уж ниґда не было Може дідо з вабом отповідали Бо они выпоку уж такы лыжкы мали Мама іх памятат А не памятают Днес уж до родичів на вы не ґадают Мама тіж памятат як баба чыр іла деревяном ложком зато не хворіла Тепер діти мают выдельці медсиі і з того вшыткого сут лем алерґіі лизна алюмініюм купрум срібро злото Тато вшытко гірше гірше од болота Медведику не буд смутным Медведику мі маленькій Чого тирас плачеш Кєд брез цілий дем вес село разом з дітьми скачеш уже істы ти надало отка те не вмили пришол з ліса темний вечер о тобі забыли Діжди зараз тя покормлю то уж ка заспівам Не буд же уж такій смутний никому тя не дам
