Радийочытальня #19 - 2020 06 06, Родина
Еп. 19

Радийочытальня #19 - 2020 06 06, Родина

•

Опис епізоду

Odcinek „Radyjoczytalnia #19“ poświęcony jest najbliższej rodzinie, zwłaszcza mamie i tacie, oraz temu, jak rodzina wpływa na życie człowieka. W programie czytane są krótkie wiersze i fragmenty opowiadań o rodzicielskiej trosce, dorastaniu i wdzięczności wobec rodziców.

Автоматычна транскрипция

Чытаня то найліпша забава яку выдумали собі люде Чытаня то подорож котра
ниґда ся не кінчыт долга ба вічна подорож в часі котрой стаєме
ся лагіднійшы мильшы і барже чловечы То чытат книжкы жыє два разы
Радийо чытальня Киша пез книжок єст як тіло пез душы Думам то
чытам чытам то єм Книжкы сут товариством котре собі чловек сам доберат
Мале моє сер Маціця ґамбочк Нихто Недавно любит як моя мамочка Добрыден
Витоме в проґрамі радию чытальны внеска будеме презентувати тексты о найблизшій родині
О мамі і няню О значыню родины в жытю чловека не треба
никому бесідувати То в якій родині сме ся ховали ма влияня на
ціле наше жытя Послухайме коротіцького вершыка Михала Ковача Михал Ковач рукы Добра
рука Бабина верта рука Няньова тепла рука мамина міцна рука братова перша
рука нагласкати друга рука хліб давати третя гріє Япомі заж четверта в
себе Тепер послухайме знаной руснацкой співанкы Співат камьонскій барбінок Ґлица Час скорожена
На початку родиче опікуют ся своіма дітьми а пак ролі ся зміняют
і то діти повинны заопікувати ся старшыма членами родины Помагати ім і
всперати в штоденным жытю Ленія Павлович то недавна то недавна Мама ся
схыляла жебы сина потьопала несвы проваджате шухая зачынат смітько жебы зо шапкым
му зняти на пальці ся спинати чытала Олія Тутко По давных часах
лишают ся лем спомины Послухайме ансамблю сім кробка Бесперючо Беспершого Як мысте
молоди спіл Так самосе самосе Демочы ночы сой ночно Добеся на гора
бороночкє Прекрасне девча два добра дістено Прекрасне девча два добра дістено Гори
нашы ми гори нашы славны Де сте ся водили лем моі часы
доли Десте буди лем моі чосы до Любов родичів може быти укоіньом
лікарством на ріжны рокы прикросты і страпліня Мирон Будницкій мати Сныл ся
мі в ночы красний сон голубка біла мило літала на груду мі
сіла і крылами волосы хласкала і вкрывала То мама твоя любко Зас
в ночы ставала В очах єй любов світила Тебе з любовю хласкала
і тепло тепло прикрывала Снил ся мі в ночы Красний сон студня
глубока освічена была А в студні чыста вода А з воды прекрасна
ружа росла Розквитала То мама твоя любко над тобом ся схылила Ружа
розквитала кєд устами твоє личко дітхнула А єй любов в серцу то
жыва вода была Чытала Клявдия Дичко Трафлят ся же діти коли дорастают
бунтуют ся і спротивляют своім родичам Але приходит час коли зачынают доціняти
іх стараня і посвячыня Послухайме фраґменту оповіданя Мариі Мальцовской Мария Мальцовска Материна
правда Жыла собі раз ганця Мала білы личка і зелены очы Носила
червено білы трампкы і червены шкарпеткы з білыма выкінчынями Было то чорняле
дівчатко котре фурт ся хмарило і плакало без причыны Ганка жыла без
няня лем з мамом Няньо вмер дерево го в лісі забило Кєд
няня поховали а мати хтіла єй приголубити ґусобі Ганка втекла надвір сіла
при шопі і так там просідила до пізного вечера Бавила ся трісочками
і хмарила ся дотля докля не пришла мама і не закликала єй
на вечерю І так росла Ганця без няня Росла вырастала а як
мала десят років барз ся хтіла парадити То такы кабат хотіла то
такы черевікы Дармо єй мама гварила же не ма одкаль на тото
брати Ганка о тото не дбала лем фурт вымагала од матери новых
глахів А іщы гірше ся стало коли ся дознала же за роботу
ся платит Уж і не старчыло нове облячыня хотіла од мамы грошы
І задумала собі Ганя же буда од мамы просила грошы за кажду
зроблену дома роботу Взяла картку і так мамі написала кривыма буквами Мамо
должни сте мі <unk> золотых за тото же єм Вам позамітала десят
золотых мі дати за тото же єм помила ґрати а десят же
принесла єм дров до хыжы Приходит вечером мама домів з роботы змучена
ледво ногами переберат кладе торебку на лавку Сідат за стіл жебы хоц
лем куз одпочати як єй взір падат на картку де видит штоси
написане ганціном руком Як зачала мати чытати такой силзы єй заляли Ганця
в меджечасі уж вснула І приснил ся єй страшний сон же мама
вмерла же она сама лишыла ся в хыжы Кєд рано стала перше
што глядала очами свою маму нашла єй Мама коло стола рыхтувала сніданя
Ганка радістно збыхла Но як єс ся выспала звідала ся мама і
зачала ся зберати до роботы Думаш на столі хліб з маслом молоко
наідж ся Повіла і вышла з хыжы А потім ганка зімала картку
котра лежала на тым самым місци на столі де вчера Отворила єй
Нашла там тридцет золотых а іщы там было написане Жем тя до
рока на руках носила Недолжна єст мінич же єм ты выховувала до
<unk> років докля не пішла єст до школы недолжна єст мінич Же
єм ты десят років купувала облечыня давалам ты істи лікувала м як
была хвора Не должна єст мі нич лем єс мі должна дітино
моя любов Ганка положыла грошы на стіл підперла ся на долоны і
гірко заплакала усвідомила собі же любови не даст ся ниякыма грошами выплатити
Без матери порожньом не лем в хыжы але і на душы уж
знала же ся веце не буде хмарила бо перший раз в своім
жытю познала правду А тото єст найважнійше Чытала Варвара Дуць Коли родичів
бракне лишают ся лем спомины того як о нас дбали як вшытко
робили з думком о своіх найблизшых Іван Головчак отец Тату милий як
приємно образ ясний тві видити Він як рано літа злоте Што земличці
тепло світит Очы твоі сивосині небо смотрят ся на мене Доокола ліс
і горы В небі сонце розпечене В руках блискат ти сокыра Нибы
в хмарах блискавиця Серце коле те без жалю Коли вкрадаш смерт ялицям
Ти не зрубал бы де равчат любиш жытя іх селене Але мусиш
єдно стяти бо убраня приношене Купиш для мя ти одежу внове рано
ся облечу До вечера в острых крячках на фафронтя го приречу Ты
посмотриш косокриво і погрозиш кусльозином Ты нещастнеш за шаленьство бо ти тіж
был такым сином О як полно в твоім серци было світу той
любови Сам не доіш скыпкы хліба шмариш пташкам у дуброві Діти жена
добры люде Были тобі наймілійшы Тату рідний мій коханий ти од сонця
мі теплійший Ніт уж тебе на тым світі Сгас як свічка ти
в роботі Але людскіст твого серця кріє нам проміньом злотым Чытал яку
чутко Послухайме як о няню співают руснакы з другого гырбета Карпат дняньку
на дорогы няньку біли бусме лем гусинко постаріли Радує ся з тебе
на самоти завини го на коло тоты Анує ся з тебе на
самоти завини його Дві зоплины в Лазы Це бы не выбыло мойой
красы Бытя на самым для Твойой плітом Бытям з твойой мозди прено
Я то ци основсильы Ци на свого нянь до сме го любили
і будеме Авти ку ньому ци знойдеме Ци сме го любили і
будеме О прийде по ньому то одмайдеме ся твоі трапили Забы твотны
заловили заникну льбома выло забыт Маґнозыло Требы плеґла носотило Чудзьме ся до
тебы на церновы циклі на новолі собі сонова підробноти Міс ся не
наєдносиль до збісові сонова підробности Мін ся не наєдноси Діти чуют опіку
добрых родичів навет по іх смерти Каждий промін сонця може припоминати тепло
родительской любов Послухайме верша Борднянкы Меляніі Собин Мелянія сопин мамо Ты уж
одышла од нас мамо уж неє слова твого святого Пришол розлукы часнел
благальний замолк твіхово з дорогі Ты уж не придеш і не запиташ
Ци в жытю нам іти нетяжко Хыба сні єщы до нас завиташ
Сивенька наша пташко Ты уж одышла наша матусю лем єс в памяти
нам остала І твоя любов што нашы душы сонечком теплым охлівала чытала
Меляня Пелехач Послухайме тепер сиротиньской смутной пісні в аранжациі кычыры ишвасыродонько дорого
мідучы дорого мій дучы ма меґля даючы дорогы мій дучы маґля даючы
де бале яйтым на де балетва псы не был хто ся зобрат
хто сирітку воднит на был хто ся зобрат хто сирітку выдныт Сам
м ся пан біг зобрал Сам сиріт ґуводньо сам ся пан біг
зобрал сам сиріт куводньом О яда тешы бога сырідко Дорогы мі ідучы
мамы глядаючы Дорогы ідучы мамы глядаючы а гіди ти гіди на зелений
цвинтар єст там легячка урви собі зо дві Єст там леєчка урви
собі зо дві урви собі зо дві урви собі зо три Ах
то же там хтожа На тым моім гробі А то же там
хтожа На тым моім гробі О я манцьогая во Остеня до себе
О я мамцьогая востаня до себе Што быти Гавіла што Ти Михал
пива зимну росу пило Ласком воском жывы А гіде гіди ґу своіма
чосі на Йона тя меє на Йона Дячышы на Йона Тямеє на
Йона Дячышы Яґо нає поза карп мя миє Яґона ня чаша цгля
велі кров течы Яґона ня чаша згля велі кров течы Свім дівчынонька
коваче кыпача А місиро тонці зо трубів загнаты а місиро тонці зо
трубів загнаты Со слав пан міх зослал Двох ангелів з неба Взяли
си ротоньку высоко до небы Зягали си ротоньку высоко до небы зослал
пан бых зо слав бакалеків з пеклы Взяли мотошыцю глубоко до пеклы
Взяли матошыцю глубоко до пеклы Жа бы я ся могла На тамто
цвіт достот Знала бы я знала Як сиро там платит знала бы
я знала як сиро там платит На скоро на скоро на щастляма
чого бо єза леділа до пекла губоку Бо єза ладіла До пекла
губоку Выхованя любов до отчызны а навет Божу іскру отримуєме в спадковині
од нашых предків Послухайме верша Петра Мурянкы перечытаного през самого автора Тамтот
Ґвер ня Як вертали з совітской арміі то знали же на той
землі є неспокійні і і тым добровольцьом Давали ґвер зо собом тамтот
ґвер памяти няня Тамтот ґвер што го вам дали кєд сте з
війны вертали няню жебы ся леґшым стало конаня Тот сам што сте
ним прасли як сухым сухом окобичку гломили наполовину жебы не стрілял більше
під немов Лемковины Што сте го скрыли перед незримым іщым зором моім
Выгоні Підубічу похоронили тамтот ґвер не двиг бы м до ся Не
прото же самоубийців хоронят під плотом А зато же в тиху нічку
душу булячу з тым і дали лемківску Як родиче переказуют любов до
рідного вчуєме в пісні Колы Санка Слова Михал Сандович співат ансамбль Пісні
і Танця Лемковины го сон ге гы спис мі єст гідно ґу
Не вшыткы діти сут вдячны своім родичам Быват і так же стидают
ся іх не оказуют ім вдячности і одтинают ся од родины Так
ся притрафило няньови з байкы Миколая Буряка котрий дуже посвятил жебы вывчыти
свого сына Миколай Буряк няньо і синуаньо Было то за Францию Зефа
В селі не знайовій Лем акурат не памятам ци може в Хырові
Жыл ґазда великій богач Мал <unk> морів поля А же терпіл недостаткы
така його доля Ходил в полатаній чузі гуня пірвана Але сина дал
до школы вывчыти на пана Кварит няньо Вчы ся ланю Не ходюш
з дівцями Як ся зато кус підовчыш будеш жыти з паничами Вчыл
ся Ланьо в місці Львові Так же в Перемышли Платил няньо за
науку шкільны рокы зышли Вырисла ньо і был вчений так як мало
быти Лем іщы му позыстало войско одслужыти В Перемышли ся дослужыл ранґы
капітана Як шаржа стуха собі великого пана Завідили йому люде а тішыл
ся няньо І выбрал ся одвідити як ся має ланьо Взял мериню
стару чуху і кербці з дірками Помандрувал в перемышель хорами верхами А
як пришол до касарні силя одвідити Диту служыт мій сын Ланьо хочу
го видити А сину сой попива з панами шаржами Аж ту видит
свого няня в чузі сто роками Застидил ся Ланьо няньом Втюк до
ужка свого Днес єм хворий не пущай никого Пришол няньо перед двері
стал варту просити Позвольте мі пани варто сина одвідити Пан Капитан уж
Вас видил і Вас не хце знати так мі повіл же Вас
не знат казал одохнати Та най же го хром покара і сина
нечыста Кєд ся мене так одрікат де од триста Пішол старий з
плачом домів хорами стежками Чом я не дал Ланькови ходити з дівцями
Та бы мене мал за няня Был бы моім Луаньом ходил бы
си з баранами не ганьбил ся няньом чытала Павлина Смерецяк Послухайме співанку
о тым як родичы ждут на своі діти котры мешкают по світі
ріби Діно дві малід отпи політа Зболе серка ліпі гоє ти аю
а родиє ти премочыс не мают Оленице Не маю тремало писа кос
моє берати жебы лем стводен моди Яты мам освітку люмам так а
звіном нас на іры і слую тико лем гущат мочани Данисом Бесідуют
же найважнійша не тота мама котра вродила лем тота котра выховала Знаме
вельо байок о планных мачохах але сут і такы де заступча мама
добрі вывязувала ся зо своіх обовязків Послухайме оповіданя Акыма Олеяра Мамо А
кєм олеяр Мама Боцаны як боцаны Каждой осены одлітували до теплых краів
а на яр ся зас вертали на сусідову Матвійову хыжу де все
находили своє гніздо Было так роками Ту одховали пару поколінь котры ся
потім розселили по валаві і по сусідовых валах Так было і споминного
рока Внесла стара быцянига яйця і бесідувала троє быця Розуміє ся же
мама і няньо як і вшыткы добры родиче старали ся жебы своі
діти одхова Приносили ім жабкы мишы ящуркы гадята жебы діти скоро росли
Та не тырвало то так долго Єдного дня Няньо Боцан не вернул
ся домів остала сама мати вдовиця Діти росли а обовязкы жебы были
сити і воля іх польны все векше Старала ся Боцениха але тяжко
приходили і лове може уж і рокы тому не служыли Стара была
і зышла бідна на недобру дорогу Яла ся гусяток Не остало то
незауважене Ґазда Матвій задумал покарати боцянигу Єдного дня діждан на ню за
потічком зо стрілом і Боцянята остали сиротами округлыма сиротами звідця і матери
Пришли тяжкы часы для быцянят Притиснул іх холост а відця і матери
не было даремно натіхали каркы і обертали холопы на вшыткы страны Ниодкаль
нихто не приходил мліли пищали Зачали слабнути Горяче сонце празіло а они
слабли перед очами ся ім смило Помочы не было ни одка Аж
єдного дня над Фалалом зявило ся дуже боцянів Кружіли по небі то
низко то высоко озвали ся і облітували хыжю сусіда Матвія Некотры сідали
на гребі хыжы позерали на гніздо час од часу клекотали своіма долгыма
дзьопами а потім зас одлітували Напілмертвы пацянята на тото двигали своі піщы
отверали іх і просили істи Уж ани стати не могли клаґали ся
по гнізді іщ дале А пацяны далі одлітували а так мало помало
Зачали ся розходити єден по другым але не одлетіли вшыткы єдна бы
цяниха остала Она сіла ґу сироткам на комин кликотіла поправила гніздо бо
тята остатніма силами зачала двихати головці Магали кривками і пищали глядали пожывы
або цянига ниц не мала Зато двіхла крыла Облетіла хыжу посмотрівала пак
одлетіла наконец Волала дви ли мочары Неодолга ся вернула і принесла ім
єдну малу жабу Недолго тото было нова мама засевернула з пожывом Так
іх кормила до вечера Вшытко што принесла бы цянята пхали до своіх
холодных вів Кіт ся змерхло нова мама притримала іх до себе і
жебы серед ночы зимно не было Розпшерила над нима своє шырокє крило
Нова мати Боцяниха барз ся приняла свойом новом рольом Назаран робила як
і зышло дня Боцянята были задоволены думали полны жолткы во гнізді зас
запанувала радіст і щестя а долог люде Приходили позерали горі на комин
хыжы сусіда Матвія І неєден кричал за чыдуваньом Ей кєд бы то
на світі веце было такых матери чытала Наталия Полегач То уж вшытко
нагнеско Проґрам зрыхтували Олена Дуць і Варвара Дуць Барз дякуєме вшыткым чытаючым
тексты На закінчыня співанка і дудомів співают дуляровы братя з Ґорлиц Сиду
до бівиду до маня цекают а моі мамоцка а моі мамоцка бо
тицкы не мают а моі мамоцка а моі мамоцка бо дицкы гепают
Не мают не маю не будут мати Як придуму Як придуму піду
біг набрати Як приду был як при той на брати Іду ім
набрати До той стул де людскы де ся нас берали де ся
на спера лиде ся наспер али маби свезоцкы Дузе єс нас мам
козе діти мала а тепер єна старіста тепер на старіст зама єс
остала А тепер на старіст а тепер на старіст замаєс остала