Радийочытальня #28 - 2020 08 15, Нестор Репела
Еп. 28

Радийочытальня #28 - 2020 08 15, Нестор Репела

•

Опис епізоду

Odcinek poświęcony jest Nestorowi Repeli, łemkowskiemu poecie i prozaikowi, którego biografię naznaczyły wojna, przymusowa praca w Niemczech i powojenne rozproszenie. Audycja przypomina jego twórczość, w tym wiersze o nauce, utraconej ojczyźnie i tęsknocie za Łemkowyną, pokazując go jako autora piszącego o losie przesiedlonych Łemków.

Автоматычна транскрипция

Чытаня то найліпше забава яку выдумали собі люде Чытаня то подорож котра
ниґда ся не кінчыт долга ба вічна подорож в часі котрой стаєме
ся лагіднійшы мельшы і барже чловечы То чытат книжкы жыє два разы
радийо чытаня Кыша без книжок єст як тіло без душы Думам то
чытам чытам то єм Книжкы сут товариством котры собі чловек сам доберат
Тобриден Витаме Вас дорогы слухачы і запрашаме на VIII одтинок радийочытальні Днес
Кудеме споминати творчіст Нестора Репелы лемківского поеты і прозаіка Вродил ся Нестор
Репела <unk> серпня <unk> рока в селі Білцерева на західній Лемковині Был
то час повоєнний але тіж час втраченого лемківского щестя котре мало ся
явити власном державом Лемківском Республиком Малого Нестора родиче послали до основной школы
де трафил під тверду руку украіньского учытеля Михала Гуцуляка котрий лемківскым дітям
вказувал яка ідеа наймудрійша найліпша Пак Гуцуляк пішол мішати до села Ізбы
Як споминают найстаршы жытелі тых сел сес учытель зашол ім міцно за
дітячу скору Але знаня як відомо все ся придадут чути ся треба
Послухайме тепер першого верша Нестора Репелы як раз о Вчыню Нестор Репела
Ой в чыйте ся діти Ой вчийте ся діти бо вчыти ся
треба Чыйте ся Бо зле єст коли розум спит Як хліба для
жытя так наукы треба Бо барз єтернистий без наукы світ Ой вчыйте
ся діти бо світ то не мати не возме на рукы не
попестит ніт Найти в ним дорогу тот си лем потрафит хто придбат
науку хто вчыл ся як шлід Ой вчыйте ся діти што бы
горды з Вас были Вашы відці діды і тот рідний край бы
сте Лемковину рідну розмаіли як красит природу наш чудовий май Ой вчыйте
ся діти бо вчыти ся треба жебы легкій сытий Добрий был ваш
світ Засіяна вами найтучніє нивка Най вам діти квитне тот ваш світ
як квіт чытала Олена Дуць Несторепела од молодых років парібчул околичных ґаздів
В часі ІІ Світовой Войны примусово остал забраний на роботы до Німец
Пак названий был добровільцьом до Червеной Арміі Коли пришло му вертати до
рідной Білце Ревы його найблизшых уж не было Осамотнений пустил ся іх
путю та нашол ся на середущій Украіні на Кіровоградщыні Выслухайме верша в
якым Нестор Репела споминат далеку отчызну Нестор Репела моя отчызна далеко Моя
отчызна далеко там в осілі млі Бершкы гірскы і долины Вшытко што
найдорожше мі Там медже горами єст село звычайно в долині Дерічка а
за селом в горах росли гардибукы і ялиці Там же то там
в переліску была в хыжа а в хыжы родина няньо мама братя
сестры Но і а як же я з нима Моя отчызна далеко
там во сивій гмлі Репела Мария увернут на Лемковину Нашол ся несторорепелас
з родином на далекым Донбасі в селі Амрозівка де оселил ся на
все Запрашаме на співанку ансамблю Кычера під наголовком Лемко яси Лемко Лемко
є Лемко криницим ся роды вырони што я ся набуди Што я
ся на будилы Карпаты бескіды барз мішом забы В <unk> році мы
нас были соли Як нас приму слово од того двиґаня попераця дісла
всито до версила Неє дво Лемка з борбами кусты На спород воды
до дону ци ся істы вернул та коли додому Лем по яси
лем по самой Крениці Ісыпим ся напил будем писапи Зняньовой Кєд бесідувати
про літературний доробок поеты і прозаіка Нестора Рыпалы То в нашым лемківскым
світі так по правді остал він одкрытий не так давно Бо допіро
в <unk> році коли то сам репела навязал контакт з часописом Бесіда
і його шефредактором Петром Трохановскым Товды тіж В просторі сторін бесіды явили
ся першы творы автора окрем вершів медже інчыма його спомины гуморескы ци
літературны образкы Послухайме верша в котрым несторорепела выражат велику тугу до утраченой
землі Нестор репела Дорогый мі Мі єст дорогый шум лісовий громы блискавиц
в ночний час Зо сходом сонця дещы полівны што до кісточок мучыли
нас Мі єст дорогый край карпатскій єд зо тым вшыткым што ся
в ним маєст дорогый край лемківскій і всего виджу в моіх снах
чытала Ганця Міхаловска Вершы репелы напевно треба зачыслити до народной поезиі Сеса
народніст проявлят ся не лем в стилю писаня і в великій філософіі
полученій з любовю до минулого втраченого лемківского світа Здає ся же найвакшом
скарбом репелы єст перекрасне писаня о тузі за рідном земльом з перспектывы
выгнанця баніты оддаленого тисячу кілометрів од рідного краю Запрашама до выслуханя верша
сниют ся мі Несторы пела сниют ся мі Сниют ся мі нашы
горы даш бы ся не снили Мене мама там малого Бавили пестили
і просили сам я Бога жебы м щестя достал жебы м правдо
жыл і віром та чловеком зостал Сниют ся мі нашы горы деш
бы ся не снили Мене баба там малого байочок навчыли і казали
мі дознати же байка то правда Жыйсти з нима мі внучечку буде
в жытю славным Сниют ся мі нашы горы деш бы ся не
снили Мени дідо там малого ходити навчыли І казали мі літати бы
м ся не застоял Та бым правдом жыл і віром і за
них все стоял Сниют ся мі нашы горы де ж бы ся
не снили меня там малого за рукы водили І казали мі любити
рідны міста нашы Хоцбы якы трудны были в жытю нашы часы Лісы
моі Ялецьовы і Буковира єй Білцарево рідне село мелий ти мій краю
чытал яковтутко Выселений на схід Іван Желем уж ани не спал про
велику тулу за горами Послухайме пісні уж ся мі не снит слова
Івану Шолем музыка Петро Мурянка співат Мирко Дзюбина уж ся мі не
снит рін над потоком і гусинан і ґельґотливи уж ся мі несняты
сокы Над хыжом мойом Сигыротливо уж ся мін не снят камінны урвиска
І гіришкы зелены убоці уж ся мі неснят дале кігідлискій карпатскій замряный
ночы Уж ся мін не снит же фирдей задерат до хмары высоку
версину і смутно як отец засий нон позерат За мном астуву керайну
уж ся мі неснит в щестливу годину Рідний Крайстозмі дал го уж
ся мі не снит моя вековина Бо спати уж про ню не
мо Коли бесідуєме о проз не стороре Пелы не годен не спомянути
же єст то бодай перший так міцний голос спомин одтамале Зо світа
до котрого як то пристало ся бесідувати люде ішли ґу сходовы сонця
А ждала на них нужда понижыня голод а часом і смерт Несторрепела
голодны рокы Жытя дає ся лем єден раз його нихто не годен
си продолжыти ани закупити Бо оно ма выділений свій час і то
пунктуальний Но Але скоротити си го каждий може то си лем желат
того ріжныма путями хтіня свого веліня Та лем не з мудрости доброты
а лем зо глупоты зла І то лем тот хто не боіт
ся Бога Ясніст і доброту дня затуманюют тучы хмары а ясніст і
доброту жытя злы мысли і вчынкы чловека Таком тучом хмаром навысла над
галицком Лемковином і єй народом Лемками з помочом такой же і іх
самых переселеньска евакуация Тото зло привело до скорочыня жытя Лемковины а в
тым до осорочыня і стороны і Лемка што примушений мал лишыти тот
свій рідний край і то зо свойого лем такой втіня Не будеме
обясняти си самы того бо то ся не нам оно а лем
історичному слову велит тото робити Она істория сама дає выводы і ціну
належну з нашых учынків жытя Но а жытя ріжныма путями веде чловека
і на каждым з тых пути як ся тра поводити во ним
і обмыслювати свій крок Лем же не каждий чловек си тото обясніня
усвідомлює і през то жыє надійом по веліню свого хтіня А тото
хтіня веліня ся мало коли вомиліст обертат Бо і кід на пецу
повіл Я жыю надійом коли позерал на кобасу што вісіла на траґарі
копеца і мило си велял огоном і мурликал весело Вшытко має єден
конец а кобаса два і през тот другій конец по більшы части
битым ся ма Бо не зна ся того што біда гварит Жы
і так як я вчу а не так як я жыю Чытала
Варвара Дуць В <unk> році в рамках бібліотекы Бесіды была печатана збірка
поезиі авторства Нестора Репелы під наголовком Місце при столі котру зредаґувал Петро
Трохановскій Послухайме чергового на тотраз гумористичного верша Нестора репелы Нестор репела Волчыско
Іде Максим пяний з шынку а на дворі ліє Але в него
гунька нова та ся нич не діє Іде си так і палицьом
покус ся підперат бо ся псякіст болотиско на кєрпці оберат Сховал бы
ся підядловец кєд ся вечеріє зрештом йому в гуни тепло там най
си там ліє Добрі же палецю має не буде ся боял Хоц
бы дахто за деревом ци за кряком стоял Іде далі уж ся
змеркло уж тьма наступила Дома чекат го вечеря може уж выстила Мыслиі
кусцьок ногы взял спірше тягати Бо ся штосиму за кряка яло вказувати
Аж і чує тріщат крякы блищат волчы очы а тым часом дішол
Максим такой до убочы Уж до села недалеко Хє быт даяк прити
Іж в страху ся му не хце ни істины пити Іде Максим
а волк збоку Уж очы не спущат Максимиско уж не може покус
до ґач пущат Юж лем єден скок одділял лолка од Максима одкрыл
очы а подай то на ним перина І лежыт на постели як
і каждой ночы ниґде не был ани в шынку ани на вбочы
далі пізріл на припецок Там котеско сідил і своіма очысками за Максимом
слідил Несторо Репела вмер <unk> листопада <unk> рока в Далекым Донбасі чужыні
в котрій был змушений прожывати своі несторскы дозрілы рокы До кінця жытя
міцно тужыл за рідном земльом і споминал прожытий на Лемковині час красогірской
природы і люди якы там прожывали Запрашаме до выслуханя двох ліричных творів
в якых выразил своі чутя не сторорепела Не сталь лепала бо єст
лідна О Лемковина моя Далекы ліскы край Лемковино Лідна місто рада там
як бажы Лайскы хай Вальхы цесальска колона А Лемковину мою голивы карпаты
Замытко мило стану незавидно Тебе не годан Лемковину маты зобыти ниґли бо
єст злідны рецитувал Мартин Лотковскы Нестырре пела Горы кличут Притіхат мене горы
Своіма верхами Горы моі Выкарпаты Паную за вами Шум потока мі чарує
Што тече в долину радо бы м послухал іщы Хоц єдну годину
Ой як ступиш на поляну там трава шыфкора Лажеш в травы од
запахів пяніє голова і уж не хце ся атавати З того леговиска
навет води ся напити Хоц і тече близко Чыталадичко Репела признавал нашому
лемківскому языкови рівнорядне місце з великыма европейскыма языками Апелювал жебы не ганьбити
ся рідного вчыти свого языко і гордити тым кым сме Послухайме остатнього
уж верша якій зрыхтували сме наднес місце при столі Нестор репела місце
при столі Для тіж што ся забивают і для тых невинных што
нияк о тым не знают а знати бы гідны Пишу тоты гір
ты слова на лемківскій мові Най тота лемківска мова не сохне в
народі Най Лемко за діда прадіда не стидат ся свого І хоц
бы як тисла біда тримат ся рідного Жыйте си хоц і з
Турками Ґадайте як хцете а стрітите ся з Лемками то по свому
тре по лемківскы при публиці Ніц ся штости дати Не скрывано просто
в вічі так як вчыла мати А хто не знат Бо не
вчыли го в нужді віцьове Най ся сам не злосмы милий Най
ся вчыт іх моли Най не ганьбит ві дідів бо то не
пасує може отец гірко бідил най го пошанує най лемківска його мова
серед інчых чужых місце має тіж при столах красна як квіт рожы
То вшытко што сме наднескы зрыхтували Традицийні уж заохочаме до чытаня лемківской
літературы і слуханя нашого радия а тым самым вчыня ся або досконаліня
лемківского русиньского языка Дякуєме вшыткым котры творят проґрам радийочытальня чытаючы тексты і
підсылаючы своі пропозициі до стрічы в наступных одтинках на закінчыня Лемковина зо
Львова Што з мыс разом