Odcinek „Радийочытальня“ poświęcono twórczości łemkowskiej poetki Melanii Sobin. Prowadzący przypominają jej biografię i czytają wybrane wiersze, m.in. o wiośnie, matce oraz doświadczeniu wyjazdu i rozłąki.
Автоматычна транскрипция
Чытаня то найліпше забава яку выдумали собі люде Чытаня то подорож котра
ниґда ся не кінчыт долга ба вічна подорож в часі котрой стаєме
ся лагіднійшы мельшы і барже чловечы То чытат книжкы жыє два разы
радийо чытаня Пиша пес книжок єст як тіло без душы Думам то
чытам чытам то єм Книжкы сут товариством котры собі чловек сам довера
Добрыден Сердечні Вас витаме дорогы слухача і запрошаме на <unk> одтинок проґраму
Радийочытальня Днеска будеме споминати творчіст знаной лемківской поетесы Меляній собін На початок
послухайме пісню опрацувану до слів хыбаль найбарже знаного верша той поетесы Земльо
моя Музику очывидно скомпонувал Петро Мурянка співат Улиянна Трохановска Закшевска знов може
за тото знов Мо за замотляр до щедра і бо то лем
театра лем театра ба тот люботы знаты писматы Яно того што майсакы
того што єса Дашто за мяглюдмы выкоры свы Дума до твоє Народила
ся Меланія Собин <unk> серпня авґуста <unk> рока в Бортным на середній
Лемковині в родині Анастазиі і фоми Леців Істория жытя єй вітця од
дзеркаля Долю неєдного Лемка Молодости выіхал він за хлібом до Америкы Пак
пришла І світова война і як вельох світлых і очытаных ґаздів Был
вязнений в Талергофі в часі другой войны был втілений до войска і
взятий в неволю а по єй закінчыню пришло выгнаня Запрашаме до выслуханя
верша ой не буду уж Мелянія Собин ой не буду уж Ой
ниґда уж не буду травку косил в убочы Не заспівам сой при
косі весело Не озве ся мила обід несучы Уж ся мі жытя
прекрасне скінчыло Ой не пожену уж маґуричом овечкы Як розвине ся листок
буковий Заросли мі запропали стежечкы Не заспіват мі уж пташок майовий Поіхал
я в далеку Америку в чужый край Зоставил своі верхы якы я
мал Мам піняшкы але більше нич не мам Там в чужыні я
не ґазда ни не пан Вырастайте кучерявы сосны букы ялиці по тых
стежках де ходити я любил Напивайте ся джамирской водиці Яс буду в
серци своім голубил чытала Варвара Дуць Міля як бесідували о нєй рідны
част вершів присвятила своім родичам Послухайме єдного з них Мелянія Содин мамо
Ты уж одышло од нас мамо уж неє слова того святого Пришол
розлукы час невыблаганий замолк твій голос дорогы ты уж не придеш і
не спиташ Ци в жытю нам іти не тяжко Хыба Ліщы до
нас завиташ Синенька наша пташко Ты уж одышла наша малусь лем єс
в памяти нам остала і твоя любов што нашы душы сонечком теплым
огрівала Мелянія Собин в рідным бортным скінчыла основну школу а ґімназияльну освіту
отримала в Рыманові де на науку послали єй родича Од наймолодшых років
барз любила чытати і охочо корыстала з дост скромной бібліотекы свого няня
Чытала вшытко што впало єй в рукы Пожучала книжкы од учытели і
єґомостів Мелянія Собин як то поетеса достерігала річу якы обычайный чловек не
видит або не знат назвати Послухайме верша при весно Мелянія собин Прийт
весно Сплывают леды ріками чорніє сніг застичений Жай воронок над полями уж
співат земли збуджений Яр весна до нас приходит В своій одвічній подобі
радіст велику приносит людьом і вшыткій природі То нич же зима лютує
хоче морозом єй скути Она уж певно крокує не даст ся усунути
В поли єй витат пташына хоц іщы з холоду тремтит сонце уж
хыріти зачынат не даст ся зимі оперти Радіє в лісі звірина Конец
холоду студены Веснонька уж ся зачынат підскочат церни Єлені ґаздове в поли
готовы давно яр в серцях уж носят жебы підосхли загоны Вітру теплохо
ся просят Прий уж яронько весну і теплом землю надихай розсій свій
усміх чудесний розбуд природу до жытя Махний над земльом крылами під сібу
приготуй рілю Прийд з богатыма дарами стель красу розсып надію Світ нам
сонечко весняне свіжу нам силу влій в груди а мы єй в
праці оддаме для добра краю і люди чытала Моніка Тилявска Яр то
така пора рока о якій хоче ся писати вершы Послухайме співанку ансамблю
Надія в котрій схоснуваны сут слоба Мурянкового верша присловесно чуры стала Пришловесно
выселачела Прилетіло лятила прилетіла Зитра мывала з мыту знимал самы закричала будука
Дарувала мушярувала веселист дарувала чуды шым за такы дарункы одячыме ся вес
давакы давакы Давакы Давакы Пришловеско чуды салаве слове села Просварила слем спомістечкы
Силативом прилетіла світомин цілювала смычку з нима встами Дури Носаве Веса Зурыса
Дуса Весове Дуса Веса Вчас ІІ Світовой Войны Меланія Нецьо оддала ся
за ґазду з сусідства Алексия Собина з якым вела ґаздівку звану в
селі Собынівком Алексий хоц зачал науку в ґорлицкій ґімназиі был змушений до
перерваня едукациі і повороту до рідного бортного Його отец Михал Собин згынул
в Талергофі а мати Єва сама не была в силі вести ґаздівкы
В <unk> р пришла страшна депортация Лемків Собинове остали выгнаны в околиці
Бранєва і през <unk> років жыли в селі Тольковиц Меленія Собин <unk>
Плачут діти вышмарены як з гнізда писклята Чого фашызм не доконал полнят
демократы А за нами рідне село сусіды рубают Вшытко для них ся
остало пют і банкєтуют Чытал фом оболых Запрашаме на музычну перерву в
котрій заспіват сусаны А тепер смутно то в корпота Ниґде не дзвонит
в церквах цивого Не видно то новонры во Лемківского єна чуты весі
іди Затыхли писні і серед бідны Ламку выселяны Ото дрыносигы Мелянія Собин
на чужыні пережыла десят років През цілий тот час барз тужыла за
рідныма горами Послухайме вершы Лемковина в якым споминат щестливы хвилі прожуты на
рідній земли тугу і інчы одчутя по выгнаню Лемковина Дорогому Нєньови в
вічну памят Карпаты Бескиды краю молодости Земльо моіх надій незабытых Кілько там
свободы было і радости Як легко там было ходити насады винниці лем
букы ялиці вашы покрывают хырбаты Мятом чабриками пахнут в сонци травы студена
вотичка лем пити верхы і долины Моя Лемковино земльоптахів співом славлена Нати
іде до Тебе мій голос з чужыны Послухай ти його єдина далеко
од Тебе бє ся серце моє змысли мі не зыйдеш николи Не
мож привыкнути Тебе позабыти серцю приказати болит Бо пташына в клітці хоц
выходы має з розпачы по стінах бє крылом Я хоц і не
в нужды Радости не маю бо нич мі в чужыні немила по
твоіх убочах булуджу ноченьками Хорну ся до тебе як дітя в ден
думкы все летят дітиньства слідами Не забуду тебе без жытя Не мал
я достатків не мал я богатства лем была свобода мир воля І
яр розквитала там в жытю найкрасша остала веселіст лем моя Помру на
чужыні як птах поранений далеко од гнізда свойого уж мі не зашумит
ниґда верх зелений вырваном я силом од нього чытала Моніка Тилявска Собины
были піонерами поворотів в рідны стороны До Бортного вернули як першу Село
было барз знищене мешкало в ним невельо польскых осадників а в літі
бачы спідгаля пасли гын великы отары овец Собынівка на щестя ся захоронила
лем же служыла за стайню для бацівок Але Меляніі єй мужови не
было то страшне Найважнійше же могли вернути Мельонія собын поворот Уж скінчыло
ся чеканя безнадійне Уж вертаме ся до Тебе земле рідна Оплакана недоступна
в снах выснита Здичавіла одлогами долгы літа Задушены ти несеме поздоровліня Овиталь
же серотино наше мила Мы злієме тебе потом Як росицьом Неєдного зачудуєш
красавицьо Вшыткы силы ты оддаме Як матери Отвориме на шыроко тяжкы двері
Зореме толочыска каменисты Вітер зерном заколыше кольосисты Хліб пахнячий нам зародиш зеле
наша для шывины та што ворі здоровой пашы Іщы двигнеш ся заквитнеш
зелен майом В полях птахы ты весело заспівают Товды серце утруджене одпочыне
ту пристане твоій тихій Лемковины Чытал якол тутко Мелянія і елекций были
людми котры так в рідным бортным як і на выгнаню тішыли ся
великым поважаньом знаємых і сусідів Были барз жучливы вырозумілы і готовы до
помочы каждому хто был в потребі Вражлива на кривду міля барз пережывала
вшыткы біды і несправедливости якы стрічали селян Мелянія собен нахрібне стора Смутно
в церкви ходіл голос дзвона затихла пісня похоронна Вічна памят тобі милый
брате най притулит тебе земля мати Найти вітер заграє осінний Як опаде
лист з бука послідний Най тыкує сосуля на весні Як ся квітом
обсыпут черешні Михліб свіжий скропили слезами Тавінками накрыли дівчата Спій спокійно несторе
коханий Сира земля тишена і хата Ой несторе молодий несторе Як ты
од нас одышол за скоро Ты для другы здобывал свободу За што
с таку достал нагороду Кулятя німецка пощадила Білых твоіх груд не прошыло
в рідным селі од кули ти схынул на Сироцкій рідній Лемковині Чытал
яковтутко Літературной доробок меляніі собин то на жаль в векшости творы долгы
рокы триманы в рукописах Як вказало ся уж по смерти поетесы Ждали
недокінчены Вельо вершів має по пару версий што світ чути може о
рефлексиі над нима В сімдесятых роках ХХ столітя пару творів было печатаных
в украіньскым тыждоннику наше слово Од осемдесятых років творчіст Собин вказувана была
в незалежных лемківскых періодиках голос Ватры Ґазета выдавана з нагоды Лемківской Ватры
до <unk> рока а пак в часописі Стоваришыня Лемків Бесіда Стижкы Меланіі
Собин находят ся тіж в антолоґіях Мамко Кубмі книжку Лемкові пішо і
Ци то лем туга ци Надія В <unk> році Стараньом єй брата
Максима вышла обшырна книжка під бортняньскым небом Будуча полным представліньом творчости поетесы
послухайме польского перекладу єдного з вершів авторства брата поеткы Максима Нецьо собы
Кє зґасні моя ґвязда Кєд зґасні моя ґвязда кєде очы моє утрацал
вс рокы втето оддайде і тылько мілост моя ту позостане вс рюдых
ґур Іде она весенным вятрым повіват над Зєм ді прибуділо ся жытє
моє кєди было тым гостєм Дзє по ґжбитах ґурскых зновів вытыптувала м
стіжкы своє Муй трудный шляк не был усланый ружами а мимо то
блукославим свой льос Любілам Вас ускридльоны промінями слонца буричкі моє отульоны носами
До Вас нецялы мойо мыслі подвічорном пором для вас співалам свом пєзі
вірном і простом Мілост до Вас често взмацняла мы силы хоц нераз
здавало ся же упадне на дорогы кєд істі уж не міялам сіл
Жебы ні упасть наказын была та мілост вірных Водєцка ґур А може
втеды духы пшотку вшли земном і помагали мі вытримать і быть Тлумачыня
Максимілиянницю чытала Анна Ґура Мелянія Собин вмерла в рідным селі Бортным <unk>
лютого фебруара <unk> рока Спочала на тамтышнім цмонтери Лишыла по собі спадковину
в формі вершів великой Любови до рідного Бортного його жытелів і цілой
Лемковины Меланія Собен коли одиду Коли уж згасне моя звізда як очы
моі стряты атзір Товды одыйду любов лем моя на все остане серед
тых гір І буде она з легідскым вітром над земльом том ся
уносила де ся збудило моє жытя де єм колиси загостила де серед
хорбів в заступаню Моя дорога вверх ся пяла На пути терні а
над ним рожы До них єм рукы вытіхала Іх єм мала каждым
разом коли уж іти бракло сил жебы не впасти была приказом Любов
безмежна дітины хір чытала Наталия Полегач Жытя Маланіі Собин высталене было терньом
але дало і тіж жменьку радости што остатні рокы жытя могла пережыти
в сторонах котры так міцно кохала До остатніх дни могла одкрывати тоты
скарбы якы крыє в собі рідна земля Мелянія Собин Земльо моя Земльо
моя Сторінко моя тиха Кольорами розмаєний мій луже Неєдна нас до Лемка
была лиха Може зато Тебе люблю так дуже Земльо тверда ти щедра
і богата Лем Тя треба любити так як маму Треба знати вымавляти
заклятя як до того што є в байці сезаму Ты як поезия
полна красной природы Пахнеш квітьом і молоком протікаш Нихто не зна што
крыєш іщы в собі Якы скарбы там од віків замыкаш Деж тя
забуду земльом мого дітинства Тым я грудмы выкормила своіма тум мя купала
в тых водах твоіх быстрых Найдорожша Моя мати Лемкыня чытала Павлина Смерачняк
барз дякуєме вшыткым слухачам Проґрам радийочутальня зрыхтували Олена Дуць і Варвара Дуць
Маме надію же тот одтинок заохотит Вас до зглубліня біоґрафіі і творчости
Меляніі Собин Кєд будеме в Бортным не забудме помолити ся при гропі
поетесы запалити свічку Спрібуйме посмотрити на рідну землю і очами і дозріти
тоту красу Запрашаме на наступны радийо чытальні На закінчыня послухайме терочкы сотворы
сут моресельского
