Радийочытальня #39 - 2020 10 31, П. Поляньскій
Еп. 39

Радийочытальня #39 - 2020 10 31, П. Поляньскій

•

Опис епізоду

To 39. odcinek „Радийочытальня“, poświęcony Piotrowi Polańskiemu, jednemu z klasyków literatury łemkowskiej. W audycji przypomina się jego twórczość i czyta fragment noweli „Чудний гробовый дух“, pokazując karpacki świat dawnych zwyczajów i opowieści.

Автоматычна транскрипция

Чытаня то найліпша забава яку выдумали собі люде Чытаня то подорож котра
ниґда ся не кінчыт долга ба вічна подорож в часі котрой стаєме
ся лагіднійшы мильшы і барже чловечы То чытат книжкы жыє два разы
Радийо чытальны Пиша без книжок єст як тіло без душы Думам то
чытам чытам то єм Книжкы сут товариством котре собі чловек сам доверат
Добрыден Витаме в проґрамі радийочытальня і запрашаме до выслуханя ХХ одтинка присвяченого
Петрови Поляньскому Єдному з клясиків лемківской літературы През дост долгій час был
він незнаний і недоціняний в лемківскым середовиску Але стараньом Стоваришыня Руска Бурса
в Ґорлицях в <unk> році повело ся выдати два томы карпатскых новель
Авторства Петра Поляньского На сам початок послухайме урывка новелеты під наголовком Чудний
гробовый дух І на момент перенесме ся в неістнуючий уж світ з
минулого ХХ столітя Чудний гробовий дух по Бескіді шуміл задувал строгій хорс
вітровий ідол мішал ся з таємничым ехом лісового сфисту і задумал снігом
што як срібрны квіітликы в підземных палатах розсыпаны в крывал скалисты Карпатскы
горы і смерековы лісы Вкрыл ся зелений карпатскій світ білым сарафаном Не
видно і кошариск далекых никнут зо свойом білявом в нічній цмі Пілніч
была По горах і дебрях шуміло а мы в старого продекана сафрона
на клебаніі што іщы од осифиньскых часів втримала ся ту сідили безстаростливо
при теплым коминку за дзибаном шамародного то кайского і переплітали його запоряд
то дукєльскым то конецкінцьом сербскым ромпашом сусідове подля безкіднього обычаю Зігали до
Продекана переломити меляніну ніч зо старым роком по прадідньому ся попращати а
новий повитати полныма погарями Такій уж в Карпатах обычай літо ци зима
казыброд ци лютий а до сусіда в кажду годину Заізджай хоцбы неділя
за суботом як не за справом то на слово а ніт то
уж ци не зато жебы стріпнути зо себе мізантропію котра гейбы заклята
путествуюча душычка переходит під карпатскым воздухом з увязненой душы чловека до сухых
дебрів скал і зрубів і гыне в темных лісах Та диво Година
минят як минута Марко Вацкє пінит ся і никне як му належно
та ся і не взріж як придети по пізній ночы через бескыцкы
верхы влечы ся до свойой домашньой ватры што деси там біліє серед
чорного села як качечка тота білокрыла серед чорного світу А што ж
доперла старий рік Тот має своі установи Та заправды было бы то
дашто нечувне сідити дома за припецком як аногорета і не поділити ся
бодай по джентльменьскы вістю што за горами на уграх одбыло ся осіню
вынобраня якого іщы Як світ світом нихто не виділ і што з
той причыны метеориты в виді винных анталків сланы были з за угорской
границі мало нерясным дощыком Месідили за дзбаном та попри тым спостерегли што
старий сивий продекан часто ставал і позерал до вікна гыбы хтіл ся
продерти через нічну цму до полонины кошариск або дослухати ся даякой мельодиі
в протіхаючых ся свистах вітру Наша цікавіст перемогла Мы ся звідали о
што іде а в одповіди вділи лем перелетний усміх гыбы стрілу през
мыкаючу помедже мысли За блукану в минувшости Мы познали што за том
усмішком крий ся якса розповід і не омилили сме ся в нашым
домыслі Сивий продекан допил шамородне погласкал высокє чело і зачал свою розповід
На його лици заєдно літала тота просмыкаюча стріла як маць блискавичка серед
выххвиляючого ся вечера Зазрийме до вікна зачал продекын Бамит же там як
му приписано Замітат хвест снігом та все то як виджу не так
як было товды В тоту памятну ніч то не така іщы з
сніговиця была Днеска іщы Як добры конята то і до веречкы через
границю переседиш Інакше было товды То было в Різдвяни свята Знате якій
в нас обычай до щестя дорога коротка ледво ся вырвеш з академічных
хмурів так одраз в обятя єй імена А любил же ти діву
даму даяку то і не думай лем спомний си Як мило зо
женічком жыти за гором Заізджай до твойой выбраной карм коньом чуплину Черґєску
Підвин деяку Пісничку скрипливых ворідцятах або тихым дунаю з душы в паш
як бунчучний боярен братай ся зо щестьом Так было на початках і
зо мном Бо кыпіли барикады по Бастилиях на уграх гулял то кошут
то ґердей а мы што вырвали ся з мурів Солодко несли ся
на думках о єй мені Діцю знал я очы чорны як терен
калином усточка лице квітьом Вышньовым Тымчасом закля годен єм был стріпнути Зо
ся книжний порох єй воріт цята заскрипіли скоре Зашол гыдяксий боярин ци
не во французскым фраку Она ся явила бояриньом ци не В Криполіні
французскій А я Спомнуй сой же м ю знал і переконал ся
што час настал жебы м ю гейбы не знал А ту чекати
не чекати на зламаня карку треба ся было денебуд залюбувати А мал
єм поставу і чуприну чаркєску бутну і окобутне як наполеонове словом діло
повело бы ся гладко Лем раз два шухнул во світ Гей знал
єм товды в сусідстві дві дамы може м ся і залюбувал уж
бы то было товды любил во світі на барикадах кров проливали Значыло
або шабльом орудуй або спий Хварили адже люде Ожень ся не жур
ся піде по руці так і моі дві знаєме Я мы сліл
Стом то Аніт та Стом ся о женю епідеміі по руці Єдна
з них Славка в Розвадові в сусіднім селі деликатна бльондинка стрійна повабна
кафюру носила в десператку чесану криноліну як диво красоты на рукавах бювкы
з жолтого джету під шыйом фишів кремове А ступала она А Вы
не знате як за нашых часів даме прокрачували то гай бы лебедит
ся плават Не дама ступат Черевічкы не тоды штукнеска а зо сатины
Ножка в сатиновым мягкым обутю ступала по паркєті сміло певні і мягко
пишні А тихо А де тото што і тихо здавало ся нім
Фадаяка іде ледве ся землі дітхне Таком была і Славка з Розватова
Повіл бы с она вшытко єдно не земскє сушество Не прото уж
што ступат як лебедиця а прото же она Боянова Елевка Заправды Елевка
нашого прадавного пілця Бояна Струны такій звучат під єй руком вышліл быс
<unk> сот голів розпустил віщый Боян За нашого часу то не тото
што хнеска Карпаты тремтіли під звуками пісні і шесдары Іщы памятам Красота
діва возме шес здраву акорды ся кладут Смотриш А то не акорды
А серце дівоче то сміє ся то тужыт то любовю Пламе ніє
то гордістю владат Бывали часы Стало на тым ігати до Славкы А
мал єм в тоты моі часы давного приятеля і товариша Євсевія такого
як і я свебідного Іщыптаха Филипів піст ся мынял і мы пришли
ґу тому што на дурно нияк дале сідити а до дачого конкретного
ся взяти Євсевіі Гварю раз до товариша Санкы нови Кєд бы так
верхы обізріти Подумай в зимі гірскы кошариі поляникы то штоси фамом особливе
Ба одповіл є в севій іщы як Не вадило бы мі пороззерати
ся по селах за народныма обычаями Аджек хосенна справа клебані бы не
оминяти сумліня ніт не вступити Ног А як бы так в Розвадові
гварю Очывидні Ґієня Славка а Што думаш Мій товариш лем баю саме
застих А де і тото мыслю кєд бы м мал баюси такы
чуприну черкєску мам а баюсів балабоньскых ніт Запряг Василь наш фіякорж до
сань чорного пеґаза коня шаленого І мы махнули горами дебріями долі глядати
Мы пришли ґу тому што самы кошариска не представляют в зимі ничого
аж так фамо особливого што сельскых обычаів грубы зошыты записаны лежат дагде
по архівах а дагде по жыґотах І поскочыли просто до Розвадова Значыло
Машы дяку знати што як і кады товды впадай несподівано як бомба
На даму Не позерай товды коли цілый світ на ню смотрит А
товды коли она мыслит же нихто не двигнул ґу ній очы Думате
соі в десператку мож бы зачесати так за хвильку дві Не так
Приходиме Ци є панна Не звідуєме лем смотриме Минута дві Неє Розхостилиме
ся вступту даґде то свій всяди свій єдна родина в Карпатах Рекло
ся свіі І ту мы недолго ждали Слово за словом вказало ся
серед давных знаємых товаришів з родичами І родина далека ся нагодит як
же бы ніт А на доказ того Адде там На стіні Портрет
якысого предка што неподібний Не по родині одраз спостережыш же мій профіль
крапка в крапку тот сам як в портретика аж і мож ся
Омилити ж то до особы кєд бы мій ніс барже грецкій был
а в обырвах веце візантийского стилю чытала Моніка Тилявска Попорциі романтичных описів
карпатской природы запрашаме на співанку Ой верше мі вершы в аранжациі сестер
Бочневич Петро Поляньскій вродил ся в <unk> році в Яблунці Нижній де
його отец Афаназий был товды парохом Студиювал теолоґію во Львові але николи
ся не высвятил як єдиний спосеред штурьох сынів афаназия лишыл ся в
світскым стані Не знатя яка была того причына Але певным єст же
был чловеком світлым і новочасным Петро Поляньскій вмер в <unk> році Послухайме
короткого фраґменту новелі Непокорений Петро Поляньскій Непокорений Фраґмент Акцентий Хоц мал уж
своі рокы не стратил іщы шугайского поведіня За молоду бывал по академічных
корпусах носил кольорову корпусову басамунку а на днес єден збыток остал іщы
при ним з тых часів А то вымысна цифрувана біла люлька Приятелька
што му дружыла котрий ся не пущал ни дома ни на горах
Бо правду речы акцентий векшыном перебывал в горах як дома Уродженец Карпат
нашастат ся ціле долге літо по своіх сухых каменистых нивах нич выплекат
на них по перше овес по другє зас овес а по третє
нич інче як овес і достаток того плоду одпечатаний был на выгляді
акцентия Недармо жупан не приставал до його худого тіла а оголены пащекы
костисто одзначали ся при опаленым смаґлым лици Такой ціла одежа была зеленкуватого
кольору Споловілий кашкєт отрочений позастіганий петалицями жупан Рампасовы боканчы ґу тому завязана
на карку темновышньова хустка надавали йому видок забытой в якысий кутині забытой
в якысий кутині світа бронзовой статуі на яку з долгыма роками осіла
сірозелена снід Довідавшы ся же тягнеме на Чорну Гору мляснул языком покывал
головом і приложыл два пальці до уст Значыло чогоси так чаруючого мы
іщы не виділи Мали мы дяку взяти го зо собом на Чорну
Гору Але він выгварил ся справами Узнал єднако за належне же по
такым ранішнім биваку пристало бы добрым християнам попрібувати вечером Бодай єдной остало
на тым же мы бокуючы спід хырбета Чорны Горы мали на вечер
зазріти то його клебаніі чытала Олена Дуць Поляньскій дуже подорожувал по Европі
але в його творах чує ся великє привязаня до місця народжыня до
Карпат іду до Ласиі за <unk> тридний рідного до двора зро до
двідных селы рідного до ры Варто до вас артом місне мникого не
еликны Ні зяжник ні доро Своі творы Петро Поляньскій публикувал в язычію
штучні створеным языку якій обовязувал русиньскых літератів творячых в столітю Выданы през
Руску Бурсу Карпатскы новелі сут переведены на сучасний лемківскій язык Послухайме початку
новелі Партизант Вітер легко колисал злотистым морьом подольско підгірской пшениці проса і
гречкы а сонце в полуденній горя пекло припікало выполняло повітря перемінливо дыргаючыма
світлика жадно выпившы вшытку ранішню росу мили над Підгірьом прол жодным зо
свойом огнистом стрілом ладіє надыями і дідилиями Виділо ся не было жывой
істоты котра в тій спекоті не горіла бы жаждом свіжого ожывляючого холоду
котра бы не горнула ся до байковой тіны жебы там під крылами
лісовой вилы зачерпнути пропахненого пімямом повітря В кармазиновій пестрій хустці закрываючій лице
од спекы в червеным сарафані і чорным ґорсеті кракрачала скороводом по зеленій
луці сельска дівиця ближыла ся до студні з журавльом што стояла на
краю хотаря На камеральній дорозі осадженій рядами габзины калины і плачучых берез
підносили ся клюбы дергаючого пороху Спомедже него вынуряли ся два істці што
на підольскых гарсамаках продерали ся пекучом курялом Пристудны ся сперли і покутуючий
танталь не вычыкувал так загасити прагніня як оба закручены істці Они зоступили
скони і сельска красавиця в кармазиновій заведці в очы котрой мож было
тіж без кінце пити подала ім охладжаючий напій Молодий іздец был розогрітий
на лици але видно было же сеса горіюча ружа неприродня в него
што она хвильово выкликана спеком дня спід ней пробывала значена терпліньом блідіст
Єдна його рука спочывала на чорній завязці а гнучка высока постать не
проявляла уж той силы войовніст його примет рухів стаяла Значыла ся легко
бянуча безсильніст та попри тым сліды дны Та попри тым сліды незникшой
іщы до цна свіжости розляли ся адде по його лици В очах
мож было спостеречы тужливіст і затопліня в давнині його мужескы впевнены черти
лиця окраченого кучерями чорного волося одкрывали ся конец кінцьом в републиканьскій бороді
котра на салоновых паркєтах не волила ачий неєдно женоче серце Хоц шырокы
кресы затінювали дакус його лице поза машысті шабли припнятій до бока по
жувавскым жакєті і пантальонах познати в ним єдного з тых запаленых шугаів
што не холодно призерали ся крывавым ділам веденым по бастилиях бруках барикадах
а брали участ зжыву і горячо ставали в першых рядах пробываючы сой
кырваву дорогу до ціли Його товариш то уж не джентльмен з республиканьском
бородом то не жулавскій єлел Він до оч прикрасной дівеці не зазерат
його лице гыбы обляте было водом Долгым выношеным халатом втерал він чоло
і мимрал незрозумілы слова Гыбы проклинал пекучий світ і взбыхал за холодном
долином Йошуру То был Хасит Потомок кабалистичных старозаконных альхімістів достойный наслідник тых
чудотворців што перед віками на тым самым місци так філософічны вели діла
з Королевом Боном а такой єден з тых што во свято Шушан
Пурым допустили славы быти в цілій околици Городка заступником Соломонового Раббі коли
тот по празничному выберал ся зо своіма геродами до сына в Смеречным
Харона Новомодного котрый через сан пущал промом люди на другій засаньскій світ
Його долга завивана борода была половином шпакувата карк долгій гейбс студенный журавель
рукы сухы костысты а голову вкрывала погірша ізраільска аксамитка Плечом зашмарену мал
вязку тендериці як відку спокою як фану голосячу людям што стоячый під
ньом чловек рабо Божый знаючый лем даяку єдну пісень з геморы і
ден Ярмаку в Бердичові чытала Наталия Малецка Новак Тепер запрашаме на співанку
з платні Співы нашого роду Юзмій прісла Карта бомуй Южмі присла карка
домукова динавой Але я ся не пограблю правій роды не окаплю не
пина вой Але я ся не поставлю краі розу не отаплю бель
не пила войну Пріскє коня дваре тре нарубой канони гре Прістє коня
дваре тыре нарубой канони гре Я єй повім слова вару Не оставлю
мабу стару ге не пи на войну Не влас біла деку я
ся гей до твойого не влас мила дерту я ся гей до
твойого до на подуй саму науда чыс по ся боіш ей пана
канас по ся боіс ей па Наконец бого маю онтя лабецку вем
сама Наконец бого маця блезму онт флабиц куве остала лем сама небо
Яви сянявой Небо Ей я ся войны не бою Болющана Люстрою Ей
я ся войны не бою Болющана Люстрою О я такій попер лопеций
выхованя і бака ацисанда останка і мака ацисанда останка Воціна ліре гей
на берез густо гоя Ей писот лесто цийопи же ся туркане в
Ей писот лесто цийопи же ся туркане выгоя Колонитку місивы Гей дідеме
куме Колонитку місивы Гей бідеме куме Ей будеме там гояя Аз до
біло горо Ей будеме там гоя Аз до біло горо В новелях
Петрополяньского однайдеме вельо духовности обрядовости і описів природы Послухайме байку неболицю яку
оповіл єден з героів новелі партизант Петрополяньскій партизант фраґмент Жыл раз богатый
князь райом мужытя жена красавиця як ґерличка кальновы уста очы терен любов
оген Та што діточок не было Смутит ся князь маркітна княгыня Пришол
князьови час іти з хыжы Плаче Калина жена біля вина А князь
іх гварит Білых ручок не ламай чорных очок не втерай Не порубают
мене не посічут а медом напоят Іде князь Спекота Велика при джерелі
воду пиє А погаря бач не взял Приложыл воргы і пє ставати
бы а його за долгу должыню бороду якыса сила з джерела держыт
Смотрит до воды а одтамале чарівник підземний вызерат очы зелены як папрутина
сміє ся гейбы лишка на полювачці Чого с ся чыпил операт ся
князь пуст Наперед присягний варит чарівник мі припаде того з твого дому
О чым не знаш Бер лем пуст гварит князь і такой подумал
Най бы то і было о чым я бы не знал Вертат
ся князь до своіх палат витат го жена Та не сама На
руках сина держыт і цілує Посовіл князь не тішыти ся Мусином чарівникови
го заприсяг Выріс син нашугая прекрасного выріс та вышол час оддати гомус
чарівникови Не майте журбы няню гварит тот уж я ся справлю з
тым чарівником осідлал коня лишыл відтівскій двір Несе ся несе а ту
озеро по озері <unk> качечок плават срібрных такых аж миґотят на сонци
а на берегу <unk> хусток білых Взял княжыч єдну хустку і скрыл
ся в гаю Качечкы поплюскотіли вышли на берег натягнули хусткы і адде
вшыткы в красавиці ся перемінили і одлетіли Лем єдна качычка остала а
княжычови жаль ся єй зробило подал і хустку І адде пропопри ним
стоіт ділиця Красавиця якой не виділ іщы Княжычови чудні ся зробило на
душы Колиси серед зимы сокола трафил стрілом каплі кырви зачервеніли на білым
снігу Товды і подумал княжыч Кєд бы мати жену таку білу як
тот сніг з устами червеныма як тота кров жену таку любил бы
м цілувал Так колиси подумал А тепер видит пред собом таку красавицю
Я наймолодша дівка підземного чарівника повідат до него красавиця Він уж чекат
на тебе і лютує Та не бій ся Дам ти раду як
го перебити кєд каже ся заставляти о дашто Приходят они до краіны
чарівника А чарівник злий лютий варит до Княжыча Адде позерай ту моіх
двадцет дівок Вшыткы они око в око подібны вшыткы як єдна Одгадний
котра з них наймолодша Не одгадна ж голова не твоя Обізрил княжыч
раз не гне вшыткы як єдна капля воды Пак другій раз не
гне Аж по третій раз смотрит а єдна з них лице білійше
од снігу має а ґамбочка гейбы кров молоко Акій кольор лем в
ней в інчых ніт Знай інчы іщы не зазнали любови Адде дівка
твоя наймолодша повідат княжыч вражый же ти сын чудує ся чарівник голова
твоя вертай ся на землю А іщы чого ся ти забагне прос
а дістанеш І чого ж бы шумному княжычови не забагнути Як не
того личка што сніг з кырвю што молоко і кров Чытала Варвара
Дуць Світ карпатскых новель то з єдной стороны світ дикой романтичной природы
але тіж богатых дворів клебані схованых медже горами і придорожніх корчм Послухайме
остатнього фраґменту якій зрыхтували сме на гнеска Буде то початок новелі Карпатскій
Гончар Карпатскій гончар Новеля на тлі подій <unk> рока Горячий і двигаючий
душу тоаст на розквитаня стремлінь польскых повстанців піднесла прекрасна захоплююча дама Емілия
Краєвска Двигала одичений по предках златий погар з шумячым шампаном і промавляла
З пасийом аж фанатичні аж єй слова были для розвоєченых душ гойнуючой
шляхты в тым єй молодой ґенерациі міцно діючом наркозом котрий не годен
был ся не подати аж і найбарже заплеканий консерватиста Лице горіло огньом
єй гарда талия єй тремтяча біла рука котром з іскром в очах
тримала погар Єй солодко поневолюючы слова были достаточны поруком же зобрана шляхта
тиж приступит до інсурґентів повстанців Бесідувала як будуча на устах поколінь спартанка
посылаюча героів на кырвавий біі што принести мал спасеніє для загыблой отчызны
І о предках не забыла Спомла і хороброго і смілого Пожалила ся
на слабістнешнього духа деложыла проґрам і проклинаючы ворогів скінчыла толаст приятий через
гостик криком якій мож почути лем од шаленой гурмы котра проклямує свого
облюбленого провідника Шляхта кричала до сыта на добро і одвільніня отчызны а
вено за давным обычайом кружыло розспаляло і так уж розпламенну кров бенкєтуючых
Єдна мысль занимала і старых і молодых Тота молоджава златосолодка то не
леоні даси што навчыли ся смерти до оч зазерати а кырви якы
в воді ся купати то вычесаны перфумуваны ґоґы што спали за дня
а по ночы ся забавляли што плели не были ці і різали
войовничы фанфаронады а в духу кляпкали ім уга гейбы саяцом Днес в
часі народового руху представляли ся в словах фанатичныма магометанабы і громадні приступували
під Прапор реставрациі отчызны Емілія побідила а того она і прагла Знала
же коли промавлят нихто не годен єй обожувати А до того довести
было єй найвекшым желаньом Емілию обожували вшыткы а днес аж і сивий
ґраф Населевич пова найбільше в цілій домашовскій домені выявил проконаня што має
вельку надію на воздвигніня отчызны кєды жыют іщы такы дамы як Емілія
Інчы добераны гості тіж старали ся быти попри ній і по свойому
высловити примыльности комплименты Вшыткы Емілины обожателі были так приголомшены єй красом што
ани незважали на проґрам рецитуваний през Ромуальда Краєвского Тано долга появили ся
і наслідкы Шампана Стара контушова шляхта котра іщы не до чыста стратила
характерний єй топ вснула і храпала на футелях видячы в солодкых снах
будучы під небесны палаты Зас солодка молодіж вернула ся до своіх тем
о парижскых ґризетках окрою нового фрака што мася появити з осіннім сезоном
і о немало важній квестиі в котрій розходило ся о властивости новой
наркотичной есенциі принесеной до Парижа з Константинополя Молодший барон Ларизан котрий был
ощестливлений найбільшом прихыльністю Емілиі подал єй рамя і повюл єй за желаньом
на веранду жебы ся очути на свіжым карпатскым повітрю Барон Ларизан был
парижскым паркітником на цілу ґамбу з Ґоґовством контрастувало горяча в словах і
гейбы сердечна прихыльніст маса недостеріганого дотепер польском аристокрацийом народа Переята од голошеных
принципів новой польской партиі котра в своіх маніфестах отверто выявила што спасти
отчызну мож лем двома силами Народом і соєдиніньом з революцийныма елементами Европы
Іляризан втяхнул ся під тоту девізу і враз з молодом польском ґенерацийом
будучы за границьом перегоду войсковы курсы В мац то в Парижы під
Высоцкым і Мірославскым І Емілию знал він іщы з парижского світа де
польска аристокрация зложена з еміґрантів конспірантів а то і здесперуваных мучеників способила
ся горячо до чынного опору Прекрасна мілия постерегана была в кругах парижского
світа за єдну з тых ексцентрычных дам што ненаходячы достаточного задоволіня для
свойой неспокійной душы мечут ся спазматичні в обятях крайніх зовнішніх приємности Остало
іщы дакус із материньского типу польскых жен а то горячковіст і героічніст
Єднако гречніст женоча делікатніст захоплююча безсильніст і тихє залюбуваня в женочых справах
што характеризували старопольскы жены зникли цілком а на тото місце вслизнуло ся
вшытко што становит о модній дамі Спазмы омліня долгє спаня і вшыткы
ступены кокєтеры ґры масы і недиспозиция пересыченых жытьом Памятного рока коли шляхта
другій раз по выступліню на історичну арену Наполеона прібувала своіх сил в
одроджыню отчызны явила ся зо загранициі Емілия і брат єй Ромуальт Краєвскій
в Домашові в своім одідиченым попритках селі як запекла патріотка била враз
з братом головным мотором народового руху в своій домені чытала Моніка Тылявска
І то уж конец одтинка присвяченого особі творчости Петра Поляньского Переконаны сме
же вшыткых котры слухали зрыхтуваных през нас фраґментів заохотили сме до прочытаня
карпатскых новель в цілости на закінчыня проґраму Ігор Гербут і Лемон А
і я лишу ся со а Для нього годы весна Для мене
ціла нихам