Радийочытальня #55 - 2021 02 27, Туга
Еп. 55

Радийочытальня #55 - 2021 02 27, Туга

•

Опис епізоду

Odcinek „Tuga“ poświęcono tęsknocie za utraconą ojczyzną w literaturze łemkowskiej, zwłaszcza doświadczeniu emigracji i pamięci o rodzinnej ziemi. W programie czytane są i omawiane wiersze o tym motywie, m.in. autorów żyjących na emigracji, więc całość ma wyraźnie refleksyjny, literacki charakter.

Автоматычна транскрипция

Чытаня то найліпша забава яку выдумали собі люде Чытаня то подорож котра
ниґда ся не кінчыт долга ба вічна подорож в часі котрой стаєме
ся лагіднійшы мильшы і барже чловечы То чытат книжкы жыє два разы
Радийо чытальня Пиша пес книжок єст як тілопез душы Думам то чытам
чытам то єм Книжкы сут товариством котре собі чловек сам доберат Дай
Боже добры ден витаме вшыткых нашых слухачів і просиме на <unk> одтинок
проґраму Радийочытальня На тот раз будеме бесідувати о тузі В лемківскій літературі
жаль за утраченом рідном земльом явит ся барз часто Тоты котры мали
нагоду жыти на рідній земли в горах а пак мусіли єй опустити
Найліпше розуміют ту описану в літературі Бо хоц на Лемковині жыло ся
бідні то еміґранты котры выізджали за хлібом тужыли за свойом убогом але
Красном земльом Послухайме верша поеткы Євы млинарик Хыры котра выеміґрувала до Канады
але в своіх творах фурт вертат до рідной конечной Єва Мынарик Хыра
Туга за рідным крайом Канада то гардий край Красний як таружа Хто
ся ту народил за ничым не тужыт Сут ту лісы гарды паркы
озера долины Але нам ту все бракує нашой Лемковины люде іздят барз
далеко жебы ся спіткати жебы з свойом мовом побесідувати Там ся ту
добрі жыє Біди ту не маме Але рідну Лемковину собі споминаме Памяту
все што хочеме і што нам пасує Але нашой Лемковины все нам
барз бракує Хто ся вродил на заході Добрі му в Канаді Хто
ся вродил на Лемковині не привыкне на чужыні Чытал Фомаболех Часом туга
єст не до знесіня і змушат до повороту Послухайме верша Петра Мурянкы
під наголовком Сон рецитує сам автор а співат ансамбль Лемковина з Білянкы
Снил ся міді до той ночы ішол глубочый Ярватий выдлята лінилы тугы
быти поступуючы тягли горі выгоном віс а за ним лу зовата Дідо
очами небо мірял пизгуньку обзирял яйце вкышений на хліб свіжо впечений позерал
світ весном натхнений розсвівал ся заселенів пригорщами кылтал тепле проміня Жытя насія
А смужка під бічу Здавало ся сама кличе Отже ле ґазды ґумі
так єм тя давно не виділа што Стала єм тужыла Земле землице
зітхнул дідо Я знам што мяк лицеш рідна найкраса найдорожа понад другы
Лух То смуга за пятий лишыл взял яйце до жмені з іменом
Господа ял карку слухати быдлятам штоб ся не робили Болякы од ярма
штоб ся сейкы не душыли дармо рушыл Яйце прикрыл з тыбом а
на ню лібусь аркісяний зложыл гей стеів гей гей Росний мій хлібе
Як ліз як лізмі пахний хлібер Не піду другій раз за море
Тебе смузко моя буду орал Тебе полол сіял з тобом буду плакал
з тобом сміял Не піду за море другій раз гей сте іл
гей ружыл враз з кладом гей Веч землице Том як потурнак невірний
цвітами пішол Тыбе лісил рідна Я думал што бідний і голий як
лазар Світ мя заманил талярами Коли мі вітер в очы загнал тугу
і злезу нагнал лену гірку як моря вода Я знал уж што
м Тя продал Мально Не найду другой такой де бы мі потік
черкал ліс суміл камін чеберкал рідном бесідом де оци не зверну де
не піду тамкінт твоіх вертів іде моім слідом небом зафмареным тягне спомины
токалят проклинат гей сейкы гей моі з кладом гей Не зато вернул
земле што м з кырвю выплювал груди не зато Лем зато што
м Тя любил то болю любил Пребач мамиц Нерозумной дітины про вину
пребач на дний моє поколіня што птак кохало твоі верхы Сто птак
ядя кохало купу каміня гей сте іл гей ружыл гей І погнал
дідо сейхы складом з душом наципігал Туман очы розмареных моіх вслід за
дідом Стелил з мужком лігал Аж крыл мороком што го николи свитанок
не двидат замер в днешньости замінил в купу каміня дідове поколіня Туга
еміґранта єст кус інча як туга выгнанця Выгнаны з рідной хыжы не
погодили ся зо стратом рідного краю з котрым часто не мали ани
часу ся попращати Образ рідной землі явит ся ім перед очами до
кінця жытя Послухайме верша нестора репелы выгнаного на радяньску украіну Добрі памятал
жытя в рідній Бію Цареві бо мал уж два рокы коли го
выгнали Нестор репела Як бы м крыла мал Як бы м крыла
мал орвены і міг бы мітати Полятіл бы м на выдчыну там
в горы Карпаты Як бы я сой был пташыном малым шайворонком полятіл
бы м в Лемковину в рідном історонку О як бы я міял
кривечка і міг бы м літати полетіл бы м і заспівал Гей
хоры Карпаты полетіл бым і заспівал сой пісню пташыну і том пісньом
бы м звеселил рідну Лемковину полетіл бы м в тоту страну де
єм ся народил і склонил бы м головоньку на прадідах роби Поцілувал
бы м кресцичок кляк на ногы обі слезами зросил бым квіточок што
выріс на хробі І за душы бы м ся молил Хріб руками
обнял і сердечно перемилено помершых бы м спомнул Як бы я сой
был тым пташком чвіриночком сивым зачвіринкал бы м на дашку рідной хыжы
милой зачвіринкал бы м на плоти зазиркнул в вікєнце І о тій
тотужній пісні свеселю был серце Чытал якол тутко Выхованок нашой ґорлицкой Руской
Бурсы Іван Жылем тіж остал выгнаный на схід Послухайме як його мучыла
туга за утраченом вітчызном Пісню на слова Івана Жолема опрацувал Петро Мурянка
співат Мырко Дзюбина уж ся мі не сни дрін над потоком і
гусинан і ґельґотливи уж ся мі несняты сокы Над хыжом мойом сигыротливо
уж ся мін не снят камінны урвиска І гірскы зелены убоці уж
ся мі неснят дале кігідлискій карпатскій замряный ночы Уж ся мін не
снит же фирдей задерат до хмары высоку версину і смутно як отец
засий нон позерат За мном асту врайну уж ся мі не снит
щестливу годину рідний край што з мі дал гоже уж ся мі
не снит моя вековина Бо спати уж про ню не мог Вершы
і оповіданя Івана Жолема прополнены сут тугом Послухайме іщы єдного верша того
автора Іван Желем будний сын Лем єдном мя болит лем єдно І
душу мі трапит заєдно За тобом в мі краю розпука І туха
што ниґда не стигат Плечу на крылах полечу Я в тоту манливу
далечу Як стану на гірскій убочы то повім Маш серце што хочеш
Пак піду зберати я всяди Дітинства свойого принады А рідна землиця мі
рече Де збудил шалений чловече За свою зневіру за страду Долона земного
припаду І слезы каяня пролію І в крусі покутний зомлію Як скуплю
уж свою провину Проречут за схоры Наш сыну і тоты мя слова
пророчы До сонця піднесут од ночы Чытал яков тутко Выгнаны Лемкы долго
не могли вертати або хоц одвідити рідной землі То лем побільшало тугу
Несторпела моя отчызна далеко Моя отчызна далеко там во свій гмлі Вершкы
гірскы і долины Вшытко што найдорожше мі Там медже горами єст село
звычайно в долині Дерічка а за селом в горах росли гардибукы і
ялиці Там же то там в переліску была в хыжа а в
хыжы родина няньо мама братя сестры но і а якше я з
нима Моя отчызна далеко там во сивій гмлі Выселены лямкы Знали же
неє можливости вернути в горы лем нечысленным ся пощестило Але выгнаны фурт
мрияли о тым жебы хоц през хвильочку призрити ся рідным сторонам Послухайме
пісні опрацуваной през Петра Мурянку на слова знаменитого Івана Русенкы Співат терочка
за Жаль за утраченом земльом товаришут хыбаль каждому хто лишат отчызну Може
кус меньше ся тото одчуват коли істнує можливіст повороту за місяц ци
два але гірше як выізджат ся на все і під примусом Нестор
Жевич туга Туга моя туго Што з ти наробила Мене молодого скрипкы
ніг балила Не мене єдного цілу Лемковину В неволю загнали За яку
провину Была Лемковина свою землю мала высокых полянах утівы пасала Русины русаля
каждий рік справляли На Петра в Крыльницю вшыткы поспішали Была Лемковина як
єдна родина Мати любит дівку няню любит сына Русина Лемкова разом ся
любили і в каждій потребі з помочом спішыли сильны світа того што
сына творили За што Лемка з торбом по світі пустили Неска як
дід нищый Він в світі букає Сирота в чужыні нич свого не
має І нихто не хоче його зрозуміти І горе і кривду він
мусит терпіти Дайте йому горы рідным укарпаты Бо там його місце жыти
і вмерати Най він уж не тужыт в чужыні за нима Най
уж не рыдає слезами гіркыма Чы уж не можете того зрозуміти Што
лем ту в Бескідах місце Лемка жыти чытала Юлия Копилец Тугы не
даст ся стримати родит ся в серци незалежні од розуму і одберат
радіст жытя Лемковина Дорогому Нєньови в вічну памят Карпаты Бескіды краю молодости
Земльо моіх надій незабытых Кілько там свободы было і радости Як легко
там было ходити насады винниці лем букы ялиці вашы покрывают хырбаты Мятом
чабриками пахнут в сонци травы студена водичка лем пити верхы і долины
Моя Лемковино земльоптахів співом славлена Нати іде до Тебе мій голос з
чужыны Послухай ти його єдина далеко од тебе бє ся серце моє
змысли мі не зыйдеш николи Не мож привикнути тебе позабыти серцю приказати
болит Бо пташына в клітці хоц выходы має з розпачы по стінах
бє крылом Я хоц і не в нужды Радости не маю бо
нич мі в чужыні не была по твоіх убочах Булуджу ноченьками Хорну
ся до тебе як дітя в ден думкы все летят дітиньства слітами
Не забуду тебе без жытя Не мал я достатків не мал я
богатства лем была свобода мир воля І яр розквитала там в жытю
найкрасша остала веселіст лем моя Помру на чужыні як птах поранений далеко
од гнізда свойого уж мі Не зашумит ниґда верх зелений вырваном мя
силом од нього чытала Моніка Тилявска Дуга єст єдным з головных мотивів
лемківской літературы Являт ся в прозі в вершах і в піснях Послухайме
як співат оні створений на чужыні ансамбль Кычера с По выселіню Краєвд
Лемковины барз ся змінил вельо осіб оповідат о тым як небо в
тот час плакало і през два тыжні без перервы лял дощ Послухайме
як горы тужат за давныма жытелями Петро Мурянка Бесіда Вершкы Гір зеленый
вінец лемківского Бескіду Чудовый край Над хорами синє розміряне небо шурщыт лозина
над прудком каменицьом а там на протилежных краічках Малого Світа Дві сусідкы
Горы Чершля з Яворином Бесіду свою ведут І повідат Яворина до сусідкы
Што нового чути Ты там ліпше видиш як там долины Проходят тисячы
років єдна хвиля гірмит в одповіди чершля Спокійно як завсеньо здорово Вітер
лем пофульґувал до тебы полетіл Зас проходят тисячы років єдна хвиля А
тепер звідує Яворина Тепер виджу там долину дрібных рущын на двох ногах
Люде Так люде Проходят тисячі років єдна хвиля Нопер звідує Яворина Віджу
більше Хрущів люди Ідут ґумі підходят гет Та і на тебе ідут
не чуєш Чую але добрі мі як завсе Спокійны видно створіня Перешли
зас тисячы років єдна хвиля Но і як ти там звідує Яворина
Цілком добрі одповідат Чершля Привикла м до тых люди Весело мі з
нима А тепер свідує Яворина по тисячах років єдній хвили Штоси дивне
проходили нераз війны хоріла земля Але тепер цілком нето Нашых приятели нашых
добрых люди женут іншы люде Бют хорозят Не чуєш плачу Чую повідат
Яворина Проходят рокы єдна хвиля Як ты там світує Яворина Ой барзлі
нияк не привикну Жди і вернут добры часы А тепер спий Бабусю
то сме ся набесідували Спят горы снят о справедливости під синім Небом
під Ясным Єдным для вшыткых небом Ждут Чытала Меляня Пелехач Лемкы то
люде гіры І хоц змешкают порозмітуваны по цілым світі То дух Лемковины
єст з нима Стефанія Трохановска туга Пішли горы за людми на Захід
Што ж мали робити так были жыти єдні з другыма Не могли
без них быти чытала Юлия Копыляц Запрашаме до послуханя іщы єдной співанкы
о великій тузі за рідным крайом Співат Василь Адамяк долголітній член ансамблю
Лемковина творця єдного з першых лемківскых ансамблів співаючых модерну музыку серджем моє
плаче сердже моє плаче санджет мо як плаче санджен мо як плаче
Чыют ся не ведеш Чыюш ся Не варташ до паршого глядаш Чыєш
ся не варташы до паршого гля Боі ся Не бене Баюш ся
не бадам цю гай докли Боіш ся не бадам баюш ся не
бадам цю гай докли машыны Не мож вас запете Не мож вас
забете го давне мночы Не мож ваш забете не мож не мож
ваш Забетер не Як уж сме споминали туга єст єдном з головных
тем в лемківскій літературі На єй основі написаных єст вельо творів Але
жаль за Лемковином не єст чужий і сучасным Лемкам розшмареным по цілым
світі Контакт з лемківском культуром і языком помагат кус злагодити тоту тугу
і спричынят же навет на чужыні мож найти частку Лемковины ідускій ского
тридний Досевы рідного До двора Зынає До дрідных орунів до сел рідного
до дворы никы не а тим никого не еликы зно Ніжник ні
дорокну Дс горцы Ні