Радийочытальня #58 - 2021 03 20, Збійникы
Еп. 58

Радийочытальня #58 - 2021 03 20, Збійникы

•

Опис епізоду

Odcinek „Radyjočytalnia #58“ opowiada o łemkowskich zbójnikach, ich życiu w górach, zasadach przyjmowania do drużyny, podziale łupów i surowym karaniu zdrady. Przedstawia ich także jako ludzi kojarzonych przez miejscową społeczność z obroną przed uciskiem i przywołuje legendę o topoli nad Popradem jako ślad pamięci o ich sławie.

Автоматычна транскрипция

Чытаня то найліпша забава яку выдумали собі люде Чытаня то подорож котра
ниґда ся не кінчыт долга ба вічна подорож в часі котрой стаєме
ся лагіднійшы мельшы і барже чловечы То чытат книжкы жыє два разы
радийо чытаня Тиша без книжок єст як тіло без душы Думам то
чытам чытам то єм Книжкы сут товариством котры собі чловек сам довера
Добрыден Витаме Вас дорогы слухаче і запрашаме на проґрам радийочытальня в котрым
будеме оповідати о лемківскых збійниках Были то люде котры барз любили свободу
і бороли ся зо своіма гнобителями шляхтом і Жудами З причыны утиску
і панщыняного вызыску в остатніх роках <unk> і <unk> столітю меншали ся
хлопскы ґаздівкы а більшало ся чысло малорольных і безрольных родин Селяне і
іх родины перед режымом зо стороны своіх владців мусіли хоронити ся в
горах і лісах а пак жыти в печарах або ліплянках Были примушены
вести жытя втікача збійника Найбільше збійництво выступувало в гірскых околицях далеко од
сельскых осад Там творили ся збройны одділы якы нападали на паньскы дворы
і купців Шляхотскы уставы передвиджали ріжны кары так для збійників як і
для тых што ім помагали і хоронили бунтівників Але сельскє соспільство николи
не брало збійників за приступників люде мали іх зо своіх оборонців перед
панами гнобителями Найбільшый збійницкій рух на Лемковині розвиял ся в столітю то
є в добі вводжыня на Лемковині Церковной уніі гора на для по
Атаманы не принимали каждого хто ся до дружыны зголосил Кандидат на збійника
повинен был дати довід на свою силу вытырваліст зручніст і вправніст в
стреляню Недалеко з Щавниці ріка Дунаєц служат своє корото Тото місце люде
называли збійниковом скалом Охотник на збійника повинен был перед принятьом перескочути ріку
В противным разі Не принимали го до дружыны Каждий кандидат складал присягу
Часто новый збійник доставал прізвиско Памят о збійничым руху захоронила ся головні
в чысленных леґендах Послухайме єдной з них Тополя В зеленій долині над
Попрадом росне высочезна тополя з під кореня вытікат водичка як крыштал чыста
як слезит дівочы прозрачна тополя листьом єдностай шумит о збійницкій Славі Повідают
же тополя стопірця выросла на могылі збійницкого ватажка Коли збійникы о пілночы
вертали в горы в лісі над Попрадом натрафили на засаду як карпатскы
медведі били ся та силы нерівны Порубаны постріляны прорвали ся потокати враз
зо своім ватажком в долині над Попрадом спочывати Буря ся зорвала чорны
хмары торгали ся на вершках гір і вітерниця як волкы голодны вила
по выгонах Аж в Попраді быстра фаля скача над ватажком мила його
плаче Ой Боженьку мій коханий Боже мій єдиний уж мій милый порубаний
в глубокій долині Встан мій милий встан коханий Встан мій соколичку Гмию
яты скровці раны розчешу хлавичку Пізріл шугайк на місяц білий і попращал
ся зо співом Ой не встану уж миленька не встану не встану
Хоц бы здала зозуленьку меду і шафрану возже мою сокыреньку вкопай серед
поля най выросне на бережку высока тополя Буде она і вітерцьом листьом
шелестіти Буде моє смутне серце за все выселити Поховали серед поля ватажка
по ночы выплакала дівчынонька своі чорны очы сокыренька з бійникова топольом ся
стала а дівочы гіркы слезы водичка забрала Шумит листом серед поля высока
тополя шумит з вітром бесідує о збійницкій Славі чытала Моніка Тылявска Збійникы
не забияли люди але здраду сурово карали Добич ділили в тот спосіб
же дві треті брал ватажка а решту ділено медже дружыну Золото і
срібро закопувано в землю під якысым каменьом скалом або буком Каждий збійник
давал штоси на жертву Богу част роздавал бідным а решту брал для
себе Рік збійника ділил ся на дві части літню і зимову В
зимі збійникы ішли на тзв зимівлю Знаны зимівлі были напримір в Ростоці
і Крижівці На Яр літо і осінь вшыткы ішли на збоі В
околицях Бортного і Мацины Захоронили ся леґенды о збійнику сипку Мал він
свою печеру в бортняньскій корнуті Послухайме як заховал ся він в народній
памяти Лемків Теодор Кузяк Леґенда о збійнику Сыпку Оповідал стрик Маті Кузяк
з Бортного Было то барз давно В селі мацина в єдній родині
пришол на світ хлопец Дале му імя Осип Гварили осип а на
малого Осипко В скорочыню сыпко Был то барз гардий хлопец волося мал
ясне золотисте Як кус підріс то мати завязувала му на голову хустку
жебы го інчы уважали за дівча А то зато же было то
за панщыны і люде в селі становили власніст пана Февдаля Такій пан
як деси зауважыл гардого хлопця то заберал го до двору бо хтіл
жебы до послуг были самы гарды хлопці Декотры навет задоволены были же
іх сынове сут во дворі Але сипковы родиче мали лем його єдного
Оє ден в ден тяжко гарували на паньскым Раз ся трафило же
сыпків отец захвор захворіл і не вышол на паньскє робиты І хоц
мати повіла економови же єй хлоп бы барз хворий тот не повірил
лем пішол до хыжы і нагайом загнал го в поле Деси пополудни
отец сипка впал на землю Не помогли Кыі карбового ани нагаі економа
Хворого і побытого хлопы принесли з поля на другій ден вмер Остала
мати сама зо свойом єдином потіхом синком Сипком котрий ріс помаленькы Але
і мати долго не пожыла бо трафило ся же хтоси війтови вкрал
полотно Тот зголосил о крадежы до пана в Дідича Відомо же війт
не одраблял панщыны бо был вільным хлопом але од дідича был залежний
то з ним тримал а пан поперал його Товды пан выслал своіх
гайдуків жебы пішли з війтом по хыжах глядати полотна ля дале всяди
Не минули тіж сипкову маму в якой нашли кусок леняного полотна А
же было оно гарді выбілене із тонькой пряды то війт повіл же
то його полотно Преціж лем він в селі може мати так гарде
полотно так то чыпили ся бідной вдови жебы повіла де сховала більше
того полотна Плакала і присігала ся же ниякого полотна не ховала А
тот кусок то єй на котре сама напряла дала уткати і сама
го выбілила Нич тото не помогло Завезли гайдукы сипкову маму перед церков
Зогнали люди з цілой мацины жебы ся смотрили як карют за крадіж
війтового добра Шмарили єй на землю били кыями аж кров з ней
текла Побыта ледво жыва кричала Синку Сыночку пімсти ся за нашу кривду
Так стратила притомніст За пару днів вмерла Малий Сипко остал сам Початково
сусіде ся ним опікували а на яр взял Гобача до пильнуваня увец
Пазвін уці там де тепер села вапенне і розділя Товды там были
лісы і пасфиска Але малому сипкови ту тіж не было солодко часто
был голодний і битий Єдного разу пас стадо увец деси під гором
фырдей А ту надышла буря з дощом гырміло перуны били в дерева
Сипко боял ся грому сіл під смерек і притулил ся до свого
єдного приятеля великого кудлатого пса гірко плакал Лем раз стал перед ним
бородатий дідо і звідує ся Чом плачеш хлопче Бо ся бою голоден
єм повіл Сипко Цит хлопче Повідж што бы схотіл Сипко хвилю подумал
і повіл Хтіл бы м такє жебы м ся никого не боял
і не был голоден Дам ти такє одрюк дідо і вынял з
за опончы меч а з торбы окраєц чорного хліба котрий дал сипкови
В тым моменті блиснуло і загерміло А дідо щез Но Але дуже
того хліба мі дал рюк сипко сам до себе зо два раз
вкушу і по хлібі А же был голоден то зачал істи Тот
хліб был барз смачний А коли сипко одкусил од окрайця і ґылтну
то краєц ся нич не меншал Все был цілий О Боже слава
тобі уж не буду голоден Потім взял в рукы меч і почул
в собі якысу велику силу Замахнул мечом і спостеріг же найблизшы дерева
падают як бы іх постинал Лишыл сипко уці на поляні а сам
як вітер погнал в село была неділя Панове війт і люде были
в церкви на службі Божій Сипко влетіл до церкви махнул зачаруваном мечом
і вшыткым полетіли головы Выдер з іконостасу царскы двері і влетіл з
нима на двір В тым моменті церков ся запала під землю Повідали
люде же царскы двері сипко занюс на гору корнуту до печеры в
котрій ся потім укрывал На што му тоты царскы двері были потрібны
нихто не знал Наступні сипко спалил паньскій двір в мацині і долго
мстил ся і грабил панів Част скарбів ховал на корнуті Час над
Бортным в ницівскых скалах на мохначах під Гором Ватковом Долго панове слали
за ним своі стражы шандарів і вояків Але нияк не могли го
достати Бояли ся його страшного меча Аж єдного разу одділ кавалериі надыбал
сипка на мохначах Сипко ціл сіл на свого сивого коня і втікал
на корнуту де был безпечний Його меч втратил свою чародійну силу яку
мал скорше Певно зато же од нього згынули тіж невинны люде трудно
повісти Был уж сипко близко корнуты коли през неосторожніст загнал коня на
молаку якій запал ся по самий бріг Воякы были уж барз близко
Товды зачал втікати піше але виділ же уж не даст рады втечы
Так остатками сил Вылетіл з багна при котрым была глубока студня натурального
джерела Коли воякы были за його плечами скочыл в воду Воякы зазріли
в студню і ввиділи лем сипкове долге золотисте волося котре сплыло як
ясна пляма і занурило ся в холодній воді Так то згынул сипко
барна закінчыл стриґматі Днес тота студня підкорнутом уж неє така глубока Залізла
болотом заросла травом просто замінила ся в болотисту млаку Тото місце люде
называют сыпковом поляном або на сыпках Днес лем пару осіб тоту назву
памятат минут рокы тоты люде одыт а званя того місця загына так
як гыне наша Лемковина чытала Барвара Дуць Єдным з найбарже знаных лемківскых
збійників єст Василь Чепец Вродил ся в Ґрибові Был сыном дзвінника або
подля денекотрых джерел церковного дяка знал чытати і писати Василь Чепец мал
славу доброго атамана і тішыл ся серед збійників великым поважаньом Был єдным
з найліпшых атаманів Напірского і на цілій Лемковині своі дружыны провадил в
войсковий спосіб як в реґулярным войску Черодійскы гушлі На Лемковині в гірскым
селі Спіжбова Руска жыл в розкішным палаци Богатый Пан Лісы толокы і
незрахуваны на них отары належали до него а сторогі А задеристий был
такій же вшытко тремліло од пізріня його злых очы Лем слуга його
Русин Ярослав незважал на панову погорозу Вшытка душа Юхасова оддана была пісні
Ой як же він грал Шо то за передивны звукы родили ся
на струнах його гушель Вшытко радувало ся попри ним Не мал радости
в собі лем сам Ярослав тяжко сироті на світі уж бы і
час ся женити а в него ни хліба ни хыжы та найгірше
неволя Роб так як ся панискови запрагне Не в Русинові тонатурі Вечер
вечер кєд жене з поля отару попри пановы палаты выходит стара дітичка
і з ґамбом на него Ах ты лайдаку проклятий уці лем же
лем ногы за собом влечут бік ся ім з боком зліпкат а
ти лем смиком заєдно потігаш дармо іде ледарю Іде крачат Славку з
головом на грудях з тяжкым больом в серце а раз розверещала ся
пані вышол з палат дідич прикликал пагоків котры потягнули Славка на бойско
Побитий скырвавлений холоден пролежал там ніч а о свитаню зас поплянто ся
з уцями нотолоку Присіл на пняку і заграл заспівал смутну пісню Сиротам
повітцю гірший по матери Хто сиротом не был сироті не фвірит Ой
Боже мі Боже што зо мном зробили Білу кошелочку гет мі скырвавили
Подий вітры пой понад зелен стаі Запер собі забер моі тяжкы жалі
Заграл і тяжко заплакал гірко заплакал аж ся плач його смеречыні озвал
І зявил ся одтамале дідо з долгом сивом бородом Повезвідувал ся вшытко
Ярослава та і повідат Дам я тобі раду Выйд рано при сході
сонця на вершок Маґуры і намож своі гушелькы в росі з Розмариі
высуш в першых сонечковых промінцях Іграй лем тото повіл і раптом счез
Дідал ся Славко Свитаня намочыл гушлі в росі з Розмариі высушыл в
першых промінцях сонця усміхнул до зеленых Бескідів і заграл за співом Слухат
Што Што за причудны звукы Розквитат при них квітя розвивают ся букы
молкнут лісы дихат шум ялец заколыных чарами з буків І зачудуваний до
края хлопец затягнул дрібно смичком по струнах Розвеселило ся вшытко затанцювало Уті
ся пасти перестали і пустили до танця Так і грал як заворожений
до самого вечера А отара танцювала Уж давно сонце загору сіло кєд
сходили з овечками кусел Суне о тарас холодніла ледво ногами влече Надізджат
на кони пан і наказує карати Славка Збили го і приврекли на
паньскы покоі Стоіт скрывавлений а паньство рехоче Присудили му іщы по <unk>
кыів од каждого пана Зато же не пильнувал овец лем з готерами
град Катували Югаса покрикували Ты збую А він ани голос зо себе
не пустил лем зубами скреготал Аж кєд почул же славне двигнул руку
Чого хтеш збую перед смертю заверещали панове Нич не хцу лем мі
на гушельках заграти дайте Дале му його гушли і ждут Што буде
Як зачал Русин грати Як взяли ся панове до танця аж ся
сальоны трясут аж вікна дуднят Уж ся з паничків цюрком ліє уж
не можут а він не дбат грат і грат вытинат оберкы Полькы
краковякы Знат він паньскій голір Попадают як мухы а єден другому дати
ся не хце Так ся і стало выгнал з них духа і
кєд повытігали ногы пішол в гори збіны кувати Рокы шугаювал славний збійник
зо Сюжбовой Долго зтрясти ся панове перед його топірчыком Долго слухали Бескіды
його гушельок аж не видала го фраірка Уана Привели го на рынок
старого міста до страты А народа ся зышло неє деябку впасти Уж
ховы воят під Шыбеницю Кати вирок чытают уж моту з на шыю
замітуют Чого хочеш з вою перед смертю Якє маш остатнє желаня світуют
ся іщы Ничого не хцу лем і моі гушелькы до рук дайте
Сполнили його болю Зачал Славко грати Не втримали ся паниска і самы
каты пустили ся до танця На тото лем ждал гушляр Ярослав Грал
так же аж посиніли панове грал покра не зышли з гір товаришы
Шугаікы котры го освободили і пак щезли медже горами Доднес грают Русиновы
гушлі доднес іх слухат лемківскій Бескід і вірит на радіст і на
найвекшу біду Неє як гушелькы чытала Ольга Пелегач де заідеш де заідешку
равы янку де заідеш де заіде скудеравы янку молоду посумо ресту по
молоду помолоду посуло Гей повідою землі землі даю наду даду даду даду
лісой природы Даду даду даду раду лісой природы Кєд споминаме лемківскых збійників
треба коротко припомнути Василя Баюса жолто Баюсого походил з Ліщын де мал
жену был шолтысом і добрым збійницкым гетманом Мал долгы жолты баюсы і
оддалі його говедо Шолтысы были товды посереднім станом медже хлопами а шляхтом
І были обовязаны і были обовязаны іти на войну на каждий призыв
короля Баюс мал свою дружыну люди смілых і одважных з котром борол
ся проти панам котры утискали хлопів Василь Баюз выступувал тіж проти Жыдам
котры розпивали нарід а самы дорабляли ся маєтку Запрошама до выслуханя черговой
збійницкой леґенды Фелислава Старе тото наше село Фелислава або як то гнеска
вшыткы зовеме Высова Ой старе Іщы товды го так называно як тыма
зеленыма верхами шухаювал славный вбійник Ватажок Савка Іщы товды як вырастали кєд
ся похынали іщы найгрубшы нишні ялиці слухаючы чудового оленчыного співу А красна
была Оленька кєд бы я гідочка в літі весела як ярний вітер
З далекых сторін приходили ту парібці жебы лем позріти тоты оленчыны очы
Радували ся нароблены на паньскых загонах люде Коли спів тот почули а
старшы ґаздыні рукы складали до молитвы о щестливу дівочу долю Лем очы
паньскых ґаздів злы захланны Назячы позерали жадно вытили з Лімками за красом
дівчата Чыхали ждали часу Нихто ся не важыл скривдити прекрасну о Лемку
бо мала опоронцю в горах Лем зо заздрости злости панны Людкове пущали
чуткы што она бо сорка же зіля о сході сонця сперат же
шкодит людям і жывині ползли чорны чуткы пересмикували ся як хатина і
ранили серце дівчата Раз ґу вечеру коли з ліса вертала з кошыком
червеных ягідок сходили ся паньскы пасіпакы на стежці і з криком привели
до села Гей відьма босорка До огня ю до огня кричали І
такой оген кладут Судці на паньскых покоях засуджают Вістка соколом над хорами
летит гын селами іде Нарід як велика вода гірскыма долинами плыне Стігат
на оне чудовиско Стало дівча при огни Блиснуло очами аж панове стерпли
од пізріня того приятого Люди ойкнули як судці вырок прочытали Спалитию спалитию
заверещали посіпакы Привязали О Лемку до стопа головні в огни поправляют А
Олемка як заспіват аж медже горами одозвал ся єй голосик Зходит сонечко
за вершок зелений За што мене кареш Боже премилений За што мене
за што так кареш Боженьку Любила м шухая в святу неділеньку Полет
мі голосе аж што зелен гаю Ратуй мене ратуй мі милий Шугаю
Як єден тот быстро ногій зрыват ся Савка а з ним і
товаришы його одважны збійникы Блиснул Савкій меч розпірхнули ся зо страхом паньскы
посіпакы Уж буто на руках маленькой розтяты уж ся о Лемка на
бранєм конику парадує Гє ге ге Лем одголос деси там в серци
гір ся повторил Онімілы люде долго стояли серед села Виличели ватажка славили
Божу Нічер славили і назвали село Велислава чытала Меляня Пелегач Андрий Савка
о котрым є бесіда в вельох леґендах вродил ся в <unk> році
в Стебнику по полудньовій стороні Карпат Был то Русин великого роста і
величезной силы Іщы перед <unk> роком был членом дружыны Василя Баюса З
універсалами проти шляхті ходил він по цілій Лемковині і Подолю і взывал
вшыткых до повстаня проти шляхті Як чловек грамотний чытал універсалы і в
короткым часі зобрал дружыну <unk> збійників для напірского В своій дружыні мал
навет Добоша котрий был в Бубен як в реґулярным войску В зимі
<unk> рока на <unk> рік Савка зимувал з дружыном в Ростоці але
ту напал на него одділ єпископского войска і розбил його дружыну Сам
Савка осіл в Тыльманові Як бача Не зімают розбійничка На высокій горі
сніжок попадує Што за розбійник тілько розбоює На высокій горі там його
схватили На мушыньскій замок його посадили На шырокым дворі Збійничка судили Пращати
мы Лемку Йому позволили Цікай же янічку Горі команичком сахран свою ладу
од катах лавычку Кєд мі єй не стяле На мушыньскым дворі уж
не зімают на высокій горі чытала Юлия Копылец Може іщы єдно слово
обясніня бо скорше явило ся нам назвиско Напєрскій і обясням лем же
Александер Костка Напєрскій был ведучым хлопского повстаня на Потхали В народній памяти
збійникы заховали ся як героі Великій збійничий рух свідчыт о любові волі
і свободы Вказує же наш нарід то непокірны люде котры все лем
підпорядковували ся міцнійшым од себе Знаме бороти ся о своє вкажме тото
і тепер коли треба бороти ся з асиміляцийом треба бороти свого языка
і достоменности Наднеска то уж вшытко што сме зрыхтували Поздоравляме вшыткых нашых
слухачів і запрашаме на наступны одтинкы авдициі радийочытальня амыти ограми Ой дало
тото сы піде знами о вірало тотодівца се піде знами Алипоне присли
Мафореци дали понешли Мафореци а ци ся і долівца і дома прий
тотовівца і дома прилот Добрі тоє быготрі тоє добрі тоє бого добрі
тоє вырігате на постільку паня нього Вырігате на постільку паня нього