Радийочытальня #62 - 2021 04 17, Лемківскы леґенды
Еп. 62

Радийочытальня #62 - 2021 04 17, Лемківскы леґенды

•

Опис епізоду

W odcinku programu „Radyjoćytalnia“ przypomniano kilka łemkowskich legend, w tym opowieść o powstaniu Beskidów i o tym, jak ludzie zmagają się z górskim krajobrazem. Audycja podkreśla też przywiązanie Łemków do swoich gór i ich znaczenie w kulturze regionu.

Автоматычна транскрипция

Чытаня то найліпша забава яку выдумали собі люде Чытаня то подорож котра
ниґда ся не кінчыт долга ба вічна подорож в часі котрой стаєме
ся лагіднійшы мильшы і барже чловечы То чытат книжкы жыє два разы
Радийо чытальня Кыша пес книжок єст як тіло без душы Думам то
чытам чытам то єм Книжкы сут товариством котре собі чловек сам довера
Добрыден Витаме вас дорогы слухачы радия Лем фм і просиме на <unk>
одтинок проґраму Радийо чытальня На тот раз припомнеме пару лемківскых леґенд Напевно
вшыткы знате же леґенда то якыса оповіст о історичных героях або місцях
Леґенды найперше переказуваны были в устні формі пак утырваляно іх на писмі
Послухайме першой леґенды о тым одкаль взяли ся Бескіды і чом незалегко
ся в них ґаздує Бескіды леґенда Было то барз давно тому Іщы
товды як на місци де тепер высочіют зелены Карпаты была гладка рівнина
Соковита земля родила колосисту пшеницю і щедро платила робітным і честным людям
За іх неструджену працю Люде были заняты ґаздівком допомагали єден другому в
трудній справі а жыли сой в мырі і не гнівали Бога Чорты
криво ся на тото смотрили бо в пеклі не было кому робити
Были там лем дворяне і міщане котры нич не знали і не
хтіли робити і зато пекло не мало з них ниякой корысти роззлощений
правитель пекла Анцихрист Выслал на землю до люди заступців свого Беса жебы
тот привюл більше до пекла робітной челяды рад не рад зобрал без
своі чада діти і зачал намалляти робітных люди жебы ішли на службу
до пекла А на што ж нам в пекло іти коли нам
і ту добрі Зо здивліньом звідували люде одвертали ся од бесовых чад
і дальше працювали на своій земли Як не мамили што не обіцювали
безчады людям А нихто ся не дал нагварити хыбаль даякій ледачыско з
якого і в пеклі не было корысти Ей кой же так закричал
розгніваний Бес То я вам вкажу І за єдну ніч зо своіма
бесами чадами зобрал рівну землю повывертал з коріньом ґаздівскы ролі і наробил
горбів з крутыма берегами Засіял терньом і каміньом вшыткы орны землі до
рана як зышло сонце сіл сой на найвекший верх і зареготал аж
лісы загучали поставали рано люде І они міли з подиву Долго засмучено
кывали головами на чортову роботу Але што робити Не іти ж до
пекла на заробіткы взяли ся до роботы і гайда каміня выкопувати та
змітувати на меджах позапрігали быків до плугів і гей выорювати терня і
подача Од свиту до ночы тяжко выкорчовували своі ролі засівали іх насіньом
зливаючы тяжкым потом Невеликы уроджаі на долинах а на горах рідкій овес
і дрібна бандурка Видят без чада же люде не дают ся зломити
І зо злости крушат скалы і сіют каміньом по верхах та лісом
і крячом засаджают а люде на тото не зважают лем іщы з
більшым завзятьом орют нивы корчуют лісы і засівают поля Так і до
гнеска од тых часів іде велика борба люди з природом в горскых
Бещадах І хоц трудна робота і хоц жытя нелегкє гірнякы за ниякы
скарбы не лишат своіх улюбленых гір в якы сотками років ся вкоренили
і найліпше ся в них чуют А зато же Бескідол а Бещады
поміняли каміня назвали люде своі горы Бескідами Бещадами Яры і потокы Чорштыном
А Черче долины Леґенду записано од Штефана Гарасима з Нового Санча Вшыткы
карпатскы Русины барз люблят своі горы хоцкі тяжко ся в них жыє
то іх краса і маґія переважат над тым Послухайме за што кохают
нашы горы Підкарпатскы Русины з ансамблю Рокаш може сонце Йой на гуслях
заграє <unk>ea<unk> Молосонсае Молосонса весілі пазува з різко і меспівали бода сонця
лису літає я Былафонца борискує Ялю Кармата Боласоца блиску Іван Радя Бо
до сонця близ Кай ля сой шко засаєм Я треба іґрато сонця
рискуй сонешы Я люблю з води Карпат Малосонса о Праві кажде векше
село ма своі леґенды котры поясняют чом остало основане акурат в тым
місци або одкаль взяла ся його назва Послухайме леґенды о Высові Велислава
Старе тото наше село Велислава або як то гнеска вшыткы зовеме Высова
Ой старе Іщы товды го так называно як тыма зеленыма верхами шухаювал
славный збійник Ватажок Савка Іщы товды як вырастали кєд ся похынали іщы
найгрубшы нишні ялиці слухаючы чудового оленчыного співу А красна была Оленька кєд
бы як ідочка в літі весела як ярний вітер З далекых сторін
приходили ту парібці жебы лем позріти тоты оленьчыны очы Радували ся нароблены
на паньскых загонах люде Коли спів тот почули а старшы ґаздыні рукы
складали до молитвы о щестливу дівочу долю Лем очы паньскых ґаздів злы
захланны Назрячы позерали жадно водили з Лімками за красом дівчата чыхали ждали
часу Нихто ся не важыл скривдити прекрасну о Лемку бы мала оборонцю
в горах Лем зо заздрости злости панны Люткове пущали чуткы што она
бо сорка же зіля о сході сонця сперат же шкодит людям і
жывині ползли чорны чуткы пересмикували ся як хатина і ранили серце дівчата
Раз ґу вечеру коли з ліса вертала з кошыком червеных ягідок сходили
ся паньскы посіпакы на стежці і з криком привели до села Гей
відьма босорка До огня ю до огня кричали І такой оген кладут
Судці на паньскых покоях засуджают Вістка соколом над хорами летит гын селами
іде Нарід як велика вода гірскыма долинами плыне Стігат на оне чудовиско
Стало дівча при огни Блиснуло очами аж панове стерпли од пізріня того
проятого Люди ойкнули як судці вырок прочытали Спалитию спалитию заверещали посіпакы Привязали
О Лемку до стопа головні в огни поправляют А Оленка як заспіват
аж медже горами одозвал ся єй голосик Заходит сонечко за вершок зелений
За што мене кариш Боже премилений За што мене за што так
кареш Боженьку Любила м шухая в святу неділеньку Болет мі голосе аж
до зелен гаю Ратуй мене ратуй мій милый Шугаю Як єден тот
быстро ногій зрыват ся Савка а з ним і товаришы його одважны
збійникы Блиснул Савкій меч розпірхнули ся зо страхом паньскы посіпакы Уж путо
на руках маленькой розтяты Уж ся о Лемка на бранєм конику парадує
Гє ге ге Лем одголос деси там в серци гірся повторил Онімилы
люде Долго стояли серед села Величели ватажка славили Божу Нічкы ославили і
назвали село Белислава чытала Меляня Пелехач Высова то наш знаний курорт Цело
тото спомненес тіж в співанці Липка Послухайме ансамблю Серенча Горіла лемка горила
дівчына під нього сідили І скоркы на ню бадали А хлопці за
ньом пакали І скоркы на ньо Падали А хлопці за ньом кады
Брешет і воду носит жылі роси зелену лемку ла Хосе дівко решати
той боды дівко паривской роби Тілько мешети той воды ділько парибского ороди
Врешети воду носе зелену лемку пишати тильдиро Ділько писоти Краздивы Кілько пишати
Дил диро Тілько бы сові краздів но нода но да нода но
да но нове новы новы дано нова нова новы нова ноля нона
В леґендах барз час то являт ся неправдоподібны або нереальны ситуациі Про
тото же леґенды найскорше переказуваны были устні не мают они єдного приписаного
автора а часом істнує пару версий той самой леґенды то поля В
зеленій долині над Попрадом росне высочезна тополя Зпід кореня вытікат водичка як
крыштал чыста як слезит дівочы прозрачна тополя листьом єдностай шумит о збійницкій
славі Повідают же тополя стопірця выросла на могылі збійницкого ватажка Коли збійникы
о пілночы вертали в горы в лісі над попрадом натрафили на засаду
Як карпатскы медведі били ся та силы нерівны Порубаны постріляны прорвали ся
потокати враз зо своім ватажком в долині над попрадом спочывати Буря ся
зорвала чорны хмары торгали ся на вершках гір і вітернеця як волкы
голодны выла по выгонах Аж в Попраді быстра фаля скача над ватажком
мила його плаче Ой Боженьку мій коханий Боже мій єдиний уж мій
милый і порубаний в глубокій долині Встан мій милий встан коханий встан
мій соколичку Гмию якы скровці раны розчешу хлавичку пізріл шугайк на місяц
білий і попращал ся зо співом Ой не встану уж миленька не
встану не встану Хоц бы здала зозуленьку меду і шафрану возже мою
сокыреньку вкопай серед поля най выросне на бережку высока тополя Буде она
і вітерцьом листьом шелестіти Буде моє смутне серце за все веселити Поховали
серед поля ватажка по ночы выплакала дівчынонька своі чорны очы Сокыренька збійникова
топольом ся стала а дівочы гіркы слезы Водичка забрала Шумит листьом серед
поля высока тополя шумит з вітром бесідує о збійницкій Славі чытала Моніка
Тилявска Кєд выслухали сме леґенду о наголовку тополя то тепер послухайме іщы
співанкы під такым самым наголовком Пісня єст білоруска Але Лемкы тіж люблят
єй співати Явтафило Вила Мы стояли тішывами ци В леґендах найчастійше так
як і в байках добро єст вынагороджане а зас вшытко што зле
потупляне Послухайме леґенды чародійскы гушлі Черодійскы гушлі На Лемковині в гірскым селі
Свіжбова Руска жыл в розкішным палаци Богатый Пан Лісы толокы і незрахуваны
на них отары належали до него а сторогі А задеристий был такій
же вшытко тремліло од пізріня його злых очы Лем слуга його Русин
Ярослав незважал на панову погорозу Вшытка душа Юхасова оддана была пісні Ой
як же він грал Шо то за переддівны звукы родили ся на
струнах його гушель Вшытко радувало ся попри ним Не мал радости в
собі лем сам Ярослав Тяжко сироті на світі уж бы і час
ся женити а в него ни хліба ни хыжы та найгірше неволя
Роб так як ся панискови запрагне Не в Русиновій то натурі Вечер
вечер кєд жене з поля отару попри пановы палаты выходит стара дідичка
і з ґамбом на него Ах ты Лайдаку проклятий уці лем же
лем ногы за собом влечут бік ся ім з боком зліпкат а
ти лем смиком заєдно потігаш дармо іде ледарю Іде крачат Славку з
головом на грудях з тяжкым больом серци Араз розверещала ся пані вышол
з палат дідич прикликал пагоків котры потягнули Славка набойском Побитый скырвавлений холоден
пролежал там ніч а о свитаню зас поплянтал ся з уцями на
толоку Присіл на пняку і заграл заспівал смутну пісню Сиротам повітцю гірший
по матери Хто сиротом не был сироті не фвірит Ой Боже мі
Боже што зо мном зробили Білу кошелочку гет мі скырвавили Подий вітры
подуй понад зелен стаі Забер собі забер моі тяжкы жалі Заграл і
тяжко заплакал гірко заплакал аж ся плач його смеречыні озвал і зявил
ся одтамане дідо з долгом сивом бородом Повизвідувал ся вшытко Ярослава та
і повідат Дам я тобі раду Выйд рано при сході сонця на
вершок Маґуры і намож своі гущелькы в росі з Розмариі высуш в
першых сонечковых промінцях іграй Лем тото повіл і раптом счез Діждал ся
Славко Свитаня намочыл гушлі в росі з Розмариі высушыл в першых промінцях
сонця усміхнул до зеленых Бескідів і заграл за співом Слухат Што Што
за причудны звукы Розквитат при них квітя розвивают ся букы молкнут лісы
тихат шум ялец заколицаных чарами звуків І зачудуваний до края хлопец затягнул
дрібно смичком по струнах Розвеселило ся вшытко затанцювало Уті ся пасти перестали
і пустили до танця Так і грал як заворожений до самого вечера
А отара танцювала Уж давно сонце загору сіло кєд сходили з овечками
куселу Суне о тара схолодніла ледво ногами влече Надіщыт на кони пан
і наказує карати славка Збили го і привлекли на паньскы покоі Стоіт
скрывавлений а паньство рехоче Присудили му іщы по <unk> кыів од каждого
пана Зато же не пильнувал овец лем з готерами град Катували Югаса
покрикували Ты збую А він ани голос зо себе не пустил лем
зубами скреготал Аж кєд почул же славне двигнул руку Чого хтеш збую
перед смертю заверещали панове Нич не хцу лем мі на гушельках заграти
дайте Дале му його гушли і ждут Што буде Як зачал Русин
грати Як взяли ся панове до танця аж ся сельоны трясут аж
вікна дутнят уж ся з паничків цюрком ліє уж не можут а
він не дбат грат і грат витинат оберкы Полькы Краковякы снат він
паньскій голір Попадают як мухы а єден другому дати ся не хце
Так ся і стало выгнал з них духа і кєд повытігали ногы
пішол в гори збійны кувати Рокы шугаювал славний збійник зо Свіжбовой Долго
зтрясти ся панове перед його топірчыком Долго слухали Бескіды його гушельок аж
не видала го фраірка уланам Привели го на рынок старого міста до
страты А народа ся зышло неє деябку впасти Уж ховы воят під
Шыбеницю Кати вироп чытают уж моту з на шыю замітуют Чого хочеш
з вою перед смертю Якє маш остатнє желаня світуют ся іщы Ничого
не хцу лем і моі гушелькы до рук дайте Сполнили його волю
зачал славко грати Не втримали ся паниска і самы Каты пустили ся
до танця На тото лем ждал гушляр Ярослав Грал так же аж
посиніли панове грал покра не зышли з гір товаришы Шугаікы котры го
освободили і пак щезли медже горами Доднес грают Русиновы гушлі доднес іх
слухат лемківскій Бескід і вірит на радіст і на найвекшу біду Неє
як гушелькы чытала Ольга Пелегач лужлі то за правду чародійний інструмент котрий
обовязково мусит ся найти в лемківскій традицийній капелі зойди танцуючосы зой танцую
Божа зы сь ґазурючы зышы ґазу за ґласу Любі за Носиш Носи
Леґенды часто сут пробом поясніня даякого вдаріня або звычаю Відомо же велика
част історий і героів описуваных в них не єст правдива але в
каждій находит ся хоц зеренце правды Послухайме леґанды о великій пятниці Леґенда
о великій пятници Коли Жыды Ісуса Христа уж на мукы засудили наказали
двом посіпакам піти до ліса і зрубати дерева на крест і інчы
нарядя мук Наостріли посіпакы сокыры запрягли волы воза і выбрали ся выконати
свою підлу присулу Кєд лем вошли до ліса дерева дораз вшытко причули
тяжкій жаль стиснул іх серця бо жадне з них не хтіло быти
нарядом мук для свого сотворителя Зашуміл зеленым конаром цілый ліс Поплынули з
листочків каплі росы слез заплакал ліс Зачали роззерати ся по сіпакы котры
бы дерево стяти зрубати І нараз завмер ліс зо страху і боду
ниєден не дыргнул листочок величезний дуб не вытримал не втримал ся і
проятым шумом зашуміл люде та што вы што свого спасителя свого сотворителя
замучыти хцете Таж того і звірина жадна бы не зробила Тот шум
крик проятий Старого Дуба звернул на себе увагу посіпаків і они згідні
вырекли З него буде крест Зачали рубати зітхнул глубоко Старий Дуб смутным
шумом зашумів промовил Боже Великій будь милосердний для мене не дай мя
аужыти на твою муку Адже я недостальний того жебы твоє святе тіло
спочыло на мі Така моя воля почул ся голос з неба штобы
сполнили ся слова пророків і світ был спасений За тоту послугу рід
твій міцнійший буде од вшыткых і долше од вшыткых прожыє Кєд так
то найбуде твоя свята воля І такой мертвий впал на землю Зараз
при дубі росла тонька погынала трепота Подабала ся посіпакам і они хтіли
єю зрубати Але трепота мягкым дівочым зітхнула Матір Божа ратуй мене І
Божа Матірю выслухала Дровно єй выдало ся посіпакам за мягкє і они
лишыли єй в спокою Єднако трепота так ся ожезла встрашыла што од
того часу заєдну тремтит трапле шелестит листочками хоц і неє вітру Попри
трепоті росла ліщына і хоц плакала она гіркыма слезами посіпакы і так
зтяли ю на скыптр для Ісуса Христа На памятку же тых великых
і щырых слез казал єй Господ родити оріхы Подальше ріс высокій кріпкій
бук Смотрячы што коло него ся діє хтіл рунути на землю і
привалити своім тягором тых злочынців посіпаків Та гордий был Не просил не
благал тоту надію лем мал же прилетит шугай вітер же му поможе
Але вітер втиснул ся до дудлий тихо сковынчал зыру Кремсне коріня не
пустило бука зо землі а посіпакы двигли сокыры і стяли зрубали Недалеко
росла Береза біла розпустила волося віточкы благала молила Божу Матір милосердя і
посіпакы помилували ю За Березом росла терка найжена кольцями і зато сміла
одважна Чом бы м ся мала бояти думала Адже на нич ся
ім не придам За тоту зухваліст стрітила ю страшна кара Посіпакы як
раз стяли ю і з єй терня выплели вінец для Ісуса Христа
котрий ранил його пресвяте чело З деревця тыркового зробили рукоят доба того
котрым мали бы чувати найсвятійше тіло Спасителя Од того часу і по
нинішній ден вшыткы дерева в тоту ніч зо страсного четвера на велику
пятницю барз жалібно плачут Шумят великым шумом протікают росом слизами а терка
повідают стары люде заводит цілу ніч про ятым чловечым плаканьом чытала Наталия
Малецка Новак Хыбаль каждий з нас знат даяку оповістку о схованых деси
великых скарбах Така леґенда кружыла тіж в околицях села Одрохова Послухайме Замок
над Мимоніом На Высокій Поляні над Выслоком коло Мымоня чорніют як циґаньскє
шатро старезны муры мымоньского замку Сивы хмары бродят над нима І дикы
совы влыют там серед ночы В тым замку як оповідали мому дідусьови
іщы іх прадідо боронили ся люде перед Татарами перед Мадзярами і інчом
напастьом Оповідали же долго з околиці втікали люде перед небезпеком і все
ся одбывали Аж в часі великой татарской напасты не выстояли муры Рунули
і ся розсыпали Долгы рокы ховали ся в тых розваленах збійникы В
пивници під замком перед войском аж покла іх не засыпала земля котра
ся запала під замком Люде бояли ся тыма місцями бо там часто
хорошы одберали якій злодіє Одберали одерали Одре і ховат Од тых слів
пішла повідают назва Одрегова Ной жебы в біду не впасти люде мняли
тоты місця і так повстала назва Присілка під замком Мимонь Прібували люде
докопувати ся до тых певниц жебы выдобыти скарбы Але стражы Бо там
были величас не тумнелі што в них вітром дуло Повідали стары люде
же тот замок заклятий же стара жого нечыста сила і достати ся
в тоты печары не мож бо хто ся там спустит тот осліпне
Єден ґазда з Мымоня одкопал желізны двері до підземля замку але як
хтіл іх отворити то осліп на місци зато сам ся до скарбів
не добрал і людям не міг вказати бо стратіл зір І тоты
двері ся під землю запали Так і лежат тоты скарбы під земльом
до днес і неє кому іх достати бо місце закляте Лем зчорнілы
муры над мимоньом і оповідают хмарам славну історию нашого краю чытала Моніка
Тилявска І то уж вшыткы тексты котры сме на днескы зрыхтували Барз
красні дякуєме за увагу Памятайме же леґанды сут неодлучном частю нашой культуры
і традициі Припоминайме собі такы звязаны з нашом околицьом і переказуйме далі
бо не вшыткы іщы остали описа Ониґым ні коничка не де николи
ска не бадя бардя выстранів