Радийочытальня #63 - 2021 04 24, Хыжа
Еп. 63

Радийочытальня #63 - 2021 04 24, Хыжа

•

Опис епізоду

Odcinek poświęcono czytaniu i tekstom o chyży, czyli rodzinnym domu rozumianym jako miejsce bezpieczeństwa, wartości i pamięci. W zapowiedzi pojawia się też fragment opowieści Michała Sandowicza „Mamina łyżka“, w którym bohater wraca w okolice nieistniejącej już łemkowskiej chyży i obserwuje ślady historii w krajobrazie.

Автоматычна транскрипция

Чытаня то найліпша забава яку выдумали собі люде Чытаня то подорож котра
ниґда ся не кінчыт долга ба вічна подорож в часі котрой стаєме
ся лагіднійшы мельшы і барже чловечы То чытат книжкы жыє два разы
радийо чытаня Тиша без книжок єст як тіло без душы Думам то
чытам чытам то єм Книжкы сут товариством котре собі чловек сам добера
Добрыден Вытаме Вас сердечні дорогы слухача і просиме на <unk> одтинок проґраму
радийочытальня Днес будеме приближати тексты О хыжы Рідна хыжа Дім найчастійше асоциює
нам ся зо щестом Створіня правдиві теплой хыжы єст барз важне в
процесі выхованя і социялізациі чловека Певным єст же родинна хыжа і добра
дбаюча родина дає почутя безпекы вчыт шацунку і любови до інчых вводит
одповідній систем вартости Хыжа то штоси веце як лем будунок Найбарже знаме
тото доцінити коли стаєме ся старшы Лев толстой о хыжы Єдно дівчатко
залсе весело бавило ся на подвір Та коли вертало домів тратило гумор
звідує Хома Чом є смутно Дома єст так нудно а мама на
то аж і птагы кохают своє гізд чытал Мартин Лютковскій Хоц нас
Лемків істория потрактувала барз несправедливі Остали сме выгнаны зо своіх хыж то
не повело ся николи вышмарити нашой рідной землі села родинной хыжы з
серця Послухайме оповіданя Михала Сандовича Михал Сандович Мамина лыжка Осінній ден вересня
Сонце здавало ся тепле хоц заступляли го тяжкы дощовы хмары Не взял
парасоля а прецін може ляти дощ Пристанул і зашмарил куртку на рамену
Перед ним вказала ся дорогова таблиця з написом Три кілометры так то
лем три кільометры до цілю якій наново прагнул осягнути Горі наступна таблиця
Стрефа пригранічна пригадувала же можут го заперти Як в <unk> Ні то
уж не тоты часы А єднак дрібинка страху пригнітала його серце Так
як товды в <unk> нихто го ту не вызвал і нихто му
не казал жебы він лукач тепер уж немолодий бо добрий по <unk>ці
Влюк ногы по каменистій дорозі до свого дому тепер неістнуючой лемківской хыжы
Раз по раз затримувал ся жебы пізріти за себе на розмощену кольорами
долину яку завершало гірскє пасмо лісів Красні ту подумал Дорога скурчала до
ліса Достойны букы творили над лукачом тунель якій мінил ся барвами о
сены Тріск ламаного голузя оступіл на момент страшеного лукача По хвили зітхнул
глубоко коли перелетіло перед ним статко Сарин перетнаючы дорогу ішол дале і
выберал сухы місця минял водом наполнены жомбы Пак То сут жомбы зроблены
колесами тракторів якы вывозят дерево з лемківского ліса може з няньового ліса
звітал сам себе Ряды уложеных в штаплі буковых кльоців на шырокій лісній
прорубі до котрой дішол по <unk> годині потвердили його обавы вырубуют наш
ліс ады Наглі гуркот мотора роздер спокій ліса Закрута выіхал зелений джіп
з двома фацетами облеченыма тіж на зелену Чого ту шукате Звідал єден
з них молодий і булятий на твари Іде до своіх в сім
спокійно рів Кукач То нема жадний всі пані Ту словацка граница Зірукача
был холодний і певний а тоты дває в зеленых уніформах на джіпі
Были лем як повторіня з істориі Отряс ся зо споминів і рішучо
повторил Іде до Лемковскій Всі Лемко Украінец Глес за Взєнты Ваша візь
може ту кєдис была тераз то ми за Лесями одіхали з гуркотом
мотора Залісяют не своє перелетіло му по голові Вернул з прорубы на
дорогу і рушыл скоршым кроком жебы встигнути перед дощом якій наттіхал з
заліса Юж близко уж видно цмонтар мамротал під носом Писаний солідний гранітовый
мур околювал невеликій цмтарик де посередині стоял обелиск Німецкій напис был уж
ничытельний лем чысло <unk> пригадувало час руско австрийской войны Посеред дерев за
цментарьом видно было три раменны кресты камінны желізны похылены потрісканы Част з
них лежала повалена і перерастала з дичалівым крячом З трудом однашол крест
з таблицьом Ту спочыває Олена Барна вічна є памят То была його
бабця Похылений над гробом завзято обырывал з копчыка дрібну гащыну Перекстил ся
і шепнул Вічная памят Зачало ляти Ци встигне ся сховати перед дощом
в єдиній частичці давного ґаздівства камінний пивници яка ту лем остала Шпытаючы
ся на корінях і каменях дішол до знаємого собі гробчыка зітхнул з
задоволіньом Пивниця іщы стояла лем двері на половину пригниты привалило в части
каміня Одчмарил го на біг і напарцілым тілом Тяжко але уступили В
середині бухнул в него запах з бутвіх дров і листя на глинястій
підлозі де неде лежали решткы дощок і інчы неокрислены части давного знарядя
Чути было як за дверми пивниці ліє сильний дощ остро контрастуючы з
тишом камінной ямы Інезалежно од того же пивниця то найменше місце в
ґаздівстві лукач почул ся ту безпечні одгороджений од люди як пустельник близкій
Богу Змучыня давало о собі знати Сідил опертий о розсыпуючу ся камінну
стіну приснул На момент взріл ся в своій давній хыжы При зоставленым
горцями пецу стояла мамця і тримала деревяну лыжку Принес компери Спиниці чул
він малий укач і не был в силі ся порушыти Стискал в
долони палук плетеного з лозины кошыка выполненого поберегы ґазетовыма вырізками старыма лемківскыма
знимками Принес компери Спивниці повтаряла безголосно мамця Мушу штоси зробити мушу штоси
зробити бесідувал сам до себе Лукач аж почул же будит ся несполніня
Дощ праві перестав ляти В перници як бы поясніло Розізріл ся по
кутах Кавальцьом дощкы розгрібувал звалиско землі лися і дерева заінтриґувал го точений
патик якій стирчал з купы глиный каміня шарпнул Была то велика деревяна
лышка очыстив єй з глины Быти може то мам ціна лышка Мушу
штоси зробити мушу штоси зробити Невыконаний мам приказ мордувал го як во
сні По звалах камены зачало пропыхати ся ґу выходу але рука натрафила
на кавальчык бляхы Одгребал ю Был то іх номер хыжы з чыслом
<unk> зо званьом Села і ґазды Перетер бляху рукавом Уж не ляло
Вштурил номер над склепліня пивничного входу і станул попри ним з лыжком
нибы з берлом як до знимкы Найтепер тоты в зеленых уніформах посмотрят
же його село іщы істнує І долго смотріл в штурену там табличку
з написом Ян Барна нр <unk> Вышыватка чытала Наталия Малецка Новак Доля
розшмарила нас по світі але рідна хыжа часто приходит на мысель хыбаль
каждому хто мусіл єй лишыти Припоминат дітинство і милый час без старунків
ідута сы дний До сы рідну До двора знає дорог села рідного
до ры Варто до Вас <unk> най Никого не еликны Ні з
якыйжник ні дорог В вершах Богдана Ігоря Антонича поеты вродженого в новици
Лемковина єст присутна не лем як місце народжыня єст тіж протиставліньом до
міста в якым пришло му жыти в дорослости Антонич был поетом прославляючым
природу Знал достеречы загорожыня вяжучы ся з технічным поступом Виділ звязану з
тым деґрадацию меджечловечых односин послухайме верша котрий барз добрі оддає климат давной
Лемковины Богдан Ігор Антонич Елеґія о дверях співаючых тесаний Поріг Явір Сивий
і Двери поскрипливых спів Так мі В памяти ся лишыли місця дітячых
моіх дни так доховала памят хлопця образы што уж никнут в гмлах
поокраваний стал ся обсяг той пісні Штою в собі мам яка воєтит
моіх хруды так все ж без непотрібных слез минулых дни Малюнкы будит
і зас ся мі збагат днес быти хлопчыком як колисы рвучым потоком
теча кров і хорят очы щестливістю перо в долони хватат зол Свіют
на кычерах травы червлений камін всіл ся в дні смолиста ніч і
ден смахлявий як циґаньчыных личоктін Потокы быстры розсміяны гейбы парібцы простір жнут
до Долин Змерком Колысаных як до тихого дівчат сну і двихат ся
од квітя запах гейбы зрізбленых файок дым тремтят ялиці в вітру лапах
до плачу прийти годно ім Стікают долов каплі шуму як зжывечного строму
клий в зелін сповити і задуму з джерела єлень воду пил Заснуло
в студни мирне сонце на мохом выстеленым дні і таємничым кущом конча
возвістит рано хыбніст снів І співат пущат нам кудуватым і ожыл каждоденний
гыр ач на убочах гейбы вата присіло село серед гір Корчма яснину
од свічы родит Як хорючий жыє кущ Балінка все ту верхо водит
заржавілий скрипит ключ Ох низ дем з сым мыком тнут циґане гын
розскосистий ху де бас І пече звук розпоясаний струн опянілых в пізний
час На флеті тремтит пальців десят музычне дровно іскор жде збуб на
здушений гурк ся несе розлыват ся як дзба на мед Горют уж
ліхнут звянут і серце бубна співом пяне і о збійниках <unk> раз
в співанці розповідат бас Свячены кулі литий пояс таємне зіля дика борт
заклятанічій смерт в напоях што іх коханкам варит чорт Шалений місяц вышній
тенор містичну пісню шле до звізд А дівча Гейбы веретенно пристрасно ся
в кабатах ґзит Памятам іщы в сірых млах держачы іскры рано сіє
Памятам іщы шытий дах зо стромів стіны і з надіі памятам іщы
Деж бы ніт міст в сонци хырбет руди хріє як кєд бы
величезний кіт што в сні ледачым очы тулит Стоят як мышлю дім
і міст Але для мене ся минули і лем мі туха душу
іст Неситий круґ над мостом кракал плынуло ріком Сонце в світ тама
дем ходил і мал ракы кєд мі на <unk> пішло рік пальці
тернина мі колола кровєм зосысал крайом уст до звізд ся взерал глядал
свойой лем не нашол Трудно уж ту сиве небо сивы очы страплений
хырбат хнете труд Ту сулота дуднит шыбы молчыт радістных розмов рідко ту
Під сивым небом дыхат земля кущів ядлівця віл Саряс скробота мысли на
ню легла і мохом ю отулила час як символ горя холод зіля
лобода ся выбыват з выш одвічне небо покрай сіло І нужда Лемків
вічна тіж Хлопчыскам лада розложыла ворожбны кулі на свій стілу В церковках
пахне дым кадила возносит ся молитвы спіл На небі лем синявы зорі
мольб выслухати годны сут люди Што серед світа поход Жыти не звыкли
лем в покорі цілуют приолтарну смут устами мдлыма од пороху што ся
на ворхах іх розмаже І молят ся до Христа духа жебы придбали
сой пінязи на хліб на сіль і на сивуху Не родит земля
дуют вітры на поли мох як хунька мила а люде як по
цілым світі родят ся терплят і вмерают Пожары жрут і жухрюют зливы
Не сут за собом пусткы сніт шаліют войны і мыняют Пан што
был вчера уж хоніт рокы як гірскы втічут воды і о збійниках
дощ осінній спомне лем часом в непоходу Неєдна буря пішла гет Лем
ты лемківскє Ты на зміны на село што за ним ся міцне
Гын гыбы стрілы слова шлю гын ся на крылах несе пісня Стама
лем своі стежкі вюл поклонник жытя сын тамтышній спосеред люди обычайных всещырых
і смиренных все што ся кланяли небезтайным під знаком што го значыл
Серб І може был бы м ту і остал як інчы покорений
сын в тій земли німо щыро просто молил ся віл сам калял
ім Та тот што легкіст серні дал і пчолам розстомилий цвіт і
пожырливий хыст для рыся слова придивны вом я склал і острых зубів
дал мі щыт Жебы м бороти в жытю міг ся великій світ
од серця векший як вітер в крылах Шырин тіж ту слота дуднит
шыбы мочыт Не помістити в гевсым вершы землі ни неба ани звізд
шырокы тракты не зміряти До світа пішол хлопцьом сам Заправды трудно час
стримати хоц зрозуміти тяжко нам радости журбы і час мамун Коханя зрада
в ніч не спану ач сіроокы дівчату Розпукы охын і любови і
хмель і жаль на серце ждут і непоятий злет духовий Дохлубна з
неохоты жолч і творча ласка пренайвысша а вшытко жытя дало мі Зато
возношу я тот світ і кличу дням Не дост не дост охмельте
мя най смерт і близше наінуле арджа іст най іни сніг го
припорошыт і мысли невтриманых ліс А кажда як прозрачніст сильс о молодост
єдна ти чыста безскверна найдорожша тисаний поріг при ним Явір і двери
співаюча тін Так ся в памяти записали місця хлопячых моіх втіх чытала
Моніка Тылявска По приізді на чужыну туга за рідном хыжом была найбарже
одчувальна люде протиставляли своі теплы деревяны хыжы котры мусіли лишыти в горах
тому што застали в чужых сторонах Будинкы котры ім приділили были студены
і розшабруваны найчастійше без выглядів двери і пеців Зо слідами воєнных діянь
медже затім меджеза <unk> іс Бріхала на захід єдна родина Мали двоіх
діти <unk>літнє дівчатко і <unk> хлопчыка Была осін <unk> рока Тепла погідна
Няня з мамом як і вшыткы нашы пішли на зарібок до чужых
люди копати компері Требы было што до ґамбы вложыти Діти лишыли дома
От і зашла медже нима така сперечка То наша хыжа повідат дівчатко
Ні то наша хыжа не годит ся хлопчык будеме глядати нашу хыжу
Дівчатко тіж чуло в сердечку же то ней хыжа Не любило ю
Тут было порожньо і смутно Вышли на двір Над далекым лісом білили
погідны хмары Може направду подумало дівчатко Так де там за тым далекым
лісом є наша хыжа тепла і весела То поднеланцю рекло погодило ся
дівчатко І пішли Луками жебы іх няня і мама не виділи жебы
ім люде не перешкаджали глядати хыжы Ішли ціле пополудне Минули лісник єден
і другій уж сонце над третім лісом зачало з годом червеніти уж
істи ся хотіло уж ножкы мліли боліли А дому як не было
так не было А ту роса сідат на траву зимна роса Нашли
невыкопаны іщы рядком перів Західній пісок был іщы теплий од дня Полігали
братчык зо сестричком притулили ся міцно до себе пооплітали ручками вкрыла іх
ніч Так і в притуленых кусові нашли і другого дня люде Не
мали уж цу выглядати Ледво дыхали тихо перш тихо шептали До хыжы
до нашой хыжы Бо она є напевно є Деси там може за
третім може за <unk> лісом чытала Ольга Делегач Выселений на радяньску украіну
Іван Русенко в своій творчости тіж часто навязувал до рідной хыжы Послухайме
пісні скомпонуваной на Русинкови слова през Петра Мурянку співат бурсяна терочка Лемкы
котры лишыли ся на чужыні часто приізджают в рідны горы одвиджают своі
села і хыжы або місце де были іх села і хыжы Часто
остали по них лем будискы котры за пару років зникнут цілком Стефанія
Трохановска Барвінок З серця мойой хыжы дріз барвінок З жалю великого запустил
коріня Ту де пет стоял де гріла ся родина Розпала ся хыжа
згоріла надія туга в серци сідит коляча як шпиля чытала Ольґа Пелехач
Жманків Лемків повело ся вернути в гору Не вшыткы до своіх хыж
треба было творити іх наново Але радіст з того же єст ся
дома была векша як вшыткы перешкоды Послухайме двох короткых оповідань Володислава Грабана
Поеты котрый мешкат з родином на Лемковині Влодислав Храбан хыжа хыжа з
высоком соломяном стріхом над яком што рало димил комин то іх хыжа
Хлопец облітувал єй докола каждого дня выходил на высокій піт што звали
го бантом і зазерал як сонце пущат своі золоты стріли через порозсганы
дощкы щыту Было там дуже місця для духів якы здавало ся вызерают
з закліквы і комена а найбарже вечером коли сонце зачервеніло над маґуром
і затягло чорну завісу ночы В тот час в теплій середині хыжы
світила лямпа тріскали фету розпалены дровна а погыжы розносил ся запах вечері
В тот час было приємно і безпечно Хлопец не знал же хыжу
дідів дарувала тотови його тета яка выіхала а радше втекла до Канады
же тот долгій час розлукы з татом то час коли він мусіл
єй пильнувати перед злодіями і шабровниками якы хотіли засісти місце родинне Нестал
ся карпатскій Бескєд то його гніздо правічна дідизна Лемків Але в хыжы
коли рідна вшытко мож напознати єй стары і нерівны стіны горбату одмытя
підлоху і вшытко што єй внутрі оповідало про минуле В хыжы родиме
ся і вмераме Чытал яковтутко Володислав Грабан Велийны ремінісцензиі Поворот Серед темной
ночы ясніли світла далекой і близкой забудовы То приближали то оддаляли ся
од шырокой і простой дорогы Замкнений в бляшаній шоферці ватажной автомашыны малий
хлопец Всмотрювал ся в миготливе світло ночы Тулял ся домами але цікавіст
што за вікнами не давала му вснути Авто буркотало в єднаковым ритмі
і пожарало ясно освічену стужку дорогы Влекло за собом накрыту брезентом причепу
Миняли долгы нічны годины Змучений хлоп сну Рано дотеплой шоферкы машыны засвітили
перше проміня сонця Гуркот мотора старавал ся штораз голоснійший меньше ритмічний а
за вікнами показували ся штораз частійше высокы горы Дорога ввила ся помедже
лісами то за спад ала в глубоку долину переходила над спінаном водом
гірскы в потоків Хлопец рухливо позерал в глубину рікы дивил ся на
білы грилы поспішной воды іхали штораз вільнійше і штораз высше При каменистых
дорогах вырастали невеликы хыжы з невеликыма віконцями Такы інчы як знал з
дітинства без сліду червеной цеглы Хлопцю здавало ся же авто заіхало в
дивну байкову краіну Высокы берегы спинали ся над высокы стріхы хыжок накрытых
соломом або деревяныма ґонтами з якых парувала до ранного сонця біла пара
А може то скаменів што ледво вырастали над с стріхы ішол дым
Зелена трава і зелена кряча малювало ся сочысто на тлі синіх лісів
і блакітного неба Мама повладила голову хлопця і повіла Юж сме дома
На подвірю што замыкало ся в квадратну площу помедже старом і новом
хыжом стоял мужчына і ледво што затримало ся ав вхопил хлопця на
своі рукы і міцно притулил до себе Тато закричал хлопец юж сме
дома Отворили ся шырокы два рісіны Там зносили свій добиток люде якы
повернули з далекого выгнаня з землі обіцяной з землі котрой не змогли
приняти за свою чытала Барвара Дуць През лемківскых творців хыжа єст розумлена
в шырокым контексті цілой Лемковины хыжы котра остала знищена а тепер треба
єй одбудувати Петро Мурянка Мурянчыско Мурянка з Муряночком доріжком з стежечком серед
свойого світа діганяют жытя Помож сестричко помож братчыку сама не двехну тоту
іху Оту на горбочку Оту при ялици збудуєме гыжку Спокійна тихідко будеме
сой жыти Од червів хробаків рідний ліс хоронити Двигай ся гыжо міряй
інжынірів Жебы ся не сховзло мурянчыско болят мя ручкы болят ножкы цілый
ден ходилам аж під тамту сосну Зато серце моє од радости мліє
Бо уж на вершечку вінчык зеленіє Спочывай сестричко спочывай братчыку Ліса шум
несе сон пора одпочынку Хру хру дика свиня хру хру іде зрило
Цілу можду аж по уха вштурила Ратицями молотила В іклах звістно тирмосила
Цілым лісом цілым світом обносила Гей гей сестричко гей гей братчыку сама
не двихлю тоту іхлу а ту на горбочку а ту при ялици
збудуєме гыжку чытала Наталия Пелегач Для векшости з нас хыжа то місце
в котрым чуєме ся безпечні Михал Ковач Мій дім мій дім Мам
дол над домом Амара Ту в домі моім родиче най страшат мар
най гермат Рім Мана і Віт ціл Стаража Дім рецитва Софія Ротковска
Дім хыжа то выняткове місце до котрого привязуєме ся емоцийні То не
лем будинок в якым можеме ся схоронити але тіж специфічний климат і
атмосфера Послухайме остатнього твору якій зрыхтували сме на гнеска Буде то верш
польского поеты Юлияна Тувіма в перекладі Петра Мурянкы Юлиян Тувім Дім Дім
выставлю Тобі Дім зелений Березово білий гейбы іный В половині вином оцінений
Малюваний сонцом в половині В тій лісовій в тій дровній святині Твоє
жество біле буде квитло Там ся повінцями сфадбу выправиме Дровну выхвариме сой
молитву Лем розблисне вдомашыт ся рано В птахах з росом мятом дровным
соком Розфляска на выгультне шнаґанок І загойкаш весело высоко До розпуку одсмію
ся в борі І прискочу задиханий в хості І шыроко рамена отворіл
Твоім хрудьом во плідным розрості Буду з земли ріс розконарений Єден з
тобом хай бы близці дровни В твоіх рамен конарий вплетений Вроснул твоє
женьство полньом полний чытал як Каждому з нас залежыт жебы створити безпечну
полну любовы хыжу до котрой з приємністю ся вертат То власні в
ній формує ся наша особовіст В хыжы твориме засады права познаєме ріжны
одчутя То місце де сме ся выховали і стали сме ся власні
такыма людми якыма сме тепер Додому до дому дой то лем я
рам де пале де пале