Радийочытальня - radyjoczytalnia 67 mamyn den

Радийочытальня - radyjoczytalnia 67 mamyn den

Опис епізоду

Ten odcinek „Radyjoczytalni“ poświęcono mamie i znaczeniu matki w życiu człowieka. Prowadzący prezentują wiersze i piosenki o matce oraz czytają fragment opowiadania Marii Malczowskiej o dziewczynce, która stopniowo docenia troskę swojej mamy.

Автоматычна транскрипция

Чытаня то найліпша забава яку выдумали собі люде Чытаня то подорож котра
ниґда ся не кінчыт долга ба вічна подорож в часі котрой стаєме
ся лагіднійшы мильшы і барже чловечы То чытат книжкы жыє два разы
Радийочытальня Кыша пес книжок єст як тіло без душы Думам то чытам
чытам то є Книжкы сут товариством котре собі чловек сам довера Добрыден
Витаме в проґрамі радийочытальня Днеска будеме презентувати тексты о найблизшій нам особі
о мамі О значыню матери в жытю чловека не треба никому бесідувати
То в якій родині сме ся ховали влият на ціле наше жытя
Любов родичів може быти укоіньом лікарством на ріжны рокы прикрости і страпліня
Мирон Будницкій Мати Снил ся мі вночы Красний сон голубка біла мило
літала на груду мі сіла і крылами волосы хласкала і вкрывала То
мама твоя любко зас в ночы ставала В очах єй любов світила
Тебе з любовю хласкала і тепло тепло прикрывала Снил ся мі в
ночы Красний сон студня глубока освічена была А в студні чыста вода
А з воды прекрасна ружа росла Розквитала То мама твоя любко над
тобом ся схылила Ружа розквитала кєт устами твоє личко дітхнула А єй
любов в серцу то жыва вода была Чытала Клявдия Дичко Так само
як в літературі маме вельо пісні в котрых прикликана єст мама Послухайме
серенчы Ей мамо моя мамо продай тоту краву Ей на яю не
воджу до гаю на траву Ейщы мамо продай тоты штыри вычкы Ей
наже я не ходжу до гаю по смечкы Ей родахлопці ходят на
гене лаву прося Ей я іх не слухаю бо ці же не
май бо як подумамо долга іходикы Ей буде ся мі моє личе
і кома лиге разы Ой ци тебе дівцино мале вывалюва Ой до
твого лиценка красы резаува Ей малярде малювала лем бісеба Ей баго лиса
а ґодів тре дей до нас ловці до нас до нас не
божата Ей бо за нашом кыжом пшеничка нежата Ей бжеличка нежата о
ґез небошени Ей до нас хлопці до нас того три не може
Трафлят ся же діти як дорастают бунтуют ся і спротивляют своім родичам
Але приходит час коли зачынают доціняти іх стараня і посвячыня Запрашаме до
выслуханя фраґменту оповіданя Мариі Мальцовской Мария Мальцовска Материна Правда жыла собі раз
ганця Мала білы личка і зелены очы Носила червено білы трампкы і
червены шкарпеткы з білыма выкінчынями Было то чорняле дівчатко котре фурт ся
хмарило і плакало без причыны Ганка жыла без няня лем з мамом
Няньо вмер дерево го в лісі забило Кєдня поховали а мати хтіла
єй приголубити ґу собі Ганка втекла надвір Сіла при шопі і так
там просідила до пізного вечера Бавила ся трісочками і хмарила ся дотля
докля не пришла мама і не закликала єй на вечерів І так
росла Ганця без няня росла вырастала а як мала десят років барз
ся хтіла парадити То такы кабат хотіла то такы черевікы Дармо єй
мама гварила же не ма одкель на тото брати Ганка о тото
не дбала Лем фурт вымагала од матери новых глахів а іщы гірше
ся стало коли ся дознала же за роботу ся платит уж і
не старчыло нове облячыня хотіла од мамы грошы І задумала собі Ганя
же буде од мамы просила грошы за кажду зроблену дома роботу Взяла
картку І так мамі написала кривыма буквами Мамо должни сте мі <unk>
золотых за тото же єм Вам позамітала десят золотых мі дати за
тото же єм помила ґрати а <unk> же принесла єм дров до
хыжы Приходит вечером мама домів з роботы змучена ледво ногами переберат кладат
оребку на лавку сідат за стіл жебы хоц лем кус одпочати як
єй взір падат на картку де видит штоси написане Ганціном руком Як
зачала мати чытати такой сил зы єй заляли Ганця в меджечасі уж
вснула і признал ся єй страшний сон же мама вмерла же она
сама лишыла ся в хыжы Кєд рано стала перше што глядала очами
свою маму нашла єй Мама коло стола рыхтувала сніданя Ганка радістно збыхла
Но як єс ся выспала звідала ся мама і зачала ся зберати
до роботы Ту маш на столі хліб з маслом молоко наіч ся
Повіла і вышла з хыжы А потім Ганка зімала картку котра лежала
на тым самым місци на столі де вчера Отворила єй Нашла там
тридцет золотых а іщы там было написане Жем тя до рока на
руках носила не должна єст мінич же єм тя выховувала до шіст
років докля не пішла єст до школы Недолжна єст мінич Же єм
ты десят років купувала облечыня давала м ты істи лікувала м як
была схвора недолжна єст мінич лем єс мі должна дітино моя любов
Ганка положыла грошы на стіл підперла ся на долоны і гірко заплакала
Усвідомила собі же любови не даст ся ниякыма грошами выплатити Без матери
порожньом не лем в хыжы але і на душы Уж знала же
ся веце не буде хмарила бо перший раз в своім жытю познала
правду А тото єст найважнійше Чытала Варвара Дуць Діти чуют опіку добрых
родичів навет по іх смерти Каждий промінь сонця може припоминати тепло родительской
любовы Послухайме верша Бортнянкы Меляніі Собин Мелянія собін мамо Ты уж одышло
од нас мамо уж неє слова того святого Пришол розлукы час невыблаганий
Замолк твій голос дорогы Ты уж не придеш і не спиташ Ци
в жытю нам іти не тяжко Хыба Ліщы до нас завиташ Циненька
наша пташко Ты уж одышла наша малусь лем єс в памяти нам
остала І твоя любов што нашы душы сонечком теплым огрівала Бесідуют же
найважнійша не тота мама котра вродила лем така котра выховала Знаме вельо
байок о планных мачохах але сут і такы де заступча мама добрі
вывязувала ся зо своіх обовязків Послухайме оповіданя Акема Олеяра під наголовком Мамакем
Олеяр мама Боцаны як боцаны Каждой осены одлітували до теплых краів а
на яр ся з нас вертали на сусідову Мацвійову хыжу де все
находили своє гніздо Было так роками Ту одховали пару поколінь котры ся
потім розселили по Валаві і по сусідовых Валах Так было і споминного
рока Внесла стара быцянига яйця і бесідувала троє быця Розуміє ся же
мама і няньо як і вшыткы добры родиче старали ся жебы своі
діти одховати Приносили ім жабкы нишы ящуркы гадята жебы діти скоро росли
та не тырвало то так долго Єдного дня няньо Боцан не вернул
ся домів остала сама мати вдовиця Діти росли а обовязкы жебы были
сити і воля іх польны все векше Старала ся Боцяниха але тяжко
приходили і лове Може уж і рокы тому не служыли Стара была
і зышла бідна на недобру дорогу єла ся хусяток Не остало то
незауважене Ґазда Матвій задумал покарати Боцениху Єдного дня діждам на ню за
потічком зо стрілом і поцянята остали сиротами округлыма сиротами звідця і матери
Пришли тяжкы часы для поцянят Пристиснул іх холод А відце і матери
не было даремно натіхали каркы і обертали голупы на вшыткы страны Ниодкаль
нихто не приходил мліли пищали Зачали слабнути Горяче сонце празділо а они
слабли перед очами ся ім смило Помочы не было ни отка Аж
єдного дня над фалалом Зявило ся дуже боцянів Кружіли по небі то
низко то высоко озвали ся і облітували хыжю сусіда Матвія Некотры сідали
на гребі хыжы позерали на гніздо час од часу клекотали своіма долгыма
дзьопами а потім зас одлітували Напілмертвы пацянята на тото двигали своі піщы
отверали іх і просили істи Уж ани стати не могли клаґали ся
по гнізді іщ дале А пацяны далі одлітували а так мало помале
Зачали ся розходити єден по другым але не одлетіли вшыткы єдна бы
цянига остала Она сіла ґуродкам на комин крикотіла поправила гніздо бо цянята
остатніма силами зачала двихати Магали крылками і пищали глядали пожывы або ценига
нич не мала Зато двіхла крыла Облетіла хыжу посмотріла а пак одлетіла
на конец волала двили мочары Неодолга ся вернула і принесла ім єдну
малу жабу Недолго тото было Нова мама засе вернула з пожывом Так
іх кормила до вечера вшытко што принесла бы цянята пхали до своіх
холодных віл Кітся змерхло нова мама притримала іх до себе і жебы
серед ночы зимно не было розперрила над нима своє шырокє крило Нова
мати Боцяниха барз ся приняла свойом новом рольом Назаран робила як і
зышло дня Бецената были задоволены помали полны жолткы во гнізді зас запанувала
радіст і щестя а долог люде приходили позерали горі на комин хыжы
сусіда Матвія І неєден кричал за чытуваньом Ей кєд бы то на
світі веце было такых матери чытала Наталия Полегач Мама полнит важну ролю
в жытю каждого чловека тіж дорослого помагат в рыхтуваню весіля і выховуваню
наступных поколінь За Лам і матє Таза лаґіма мати має Таза лаґіма
мати Яй той ня памопе час нашы Днести і ням прийде час
нашы Ято три я радо радолів я Я дав то ти Ей
я дав той бом было мамоч вміваноты бом бо мамочод ма міду
сміва ті не бу Безе лей мамотко безелей ормате безе лей мамочко
безелей ормате бо баблі лебесел діват момате бо бабрі лебефем діват мумате
Як а то дадім та купи іде Я то дадім та мото
іде нідай а мамотро бе лейде буде тідай а мамотро беке лейде
буде Звязок з родительком ма великє значыня в жытю каждого чловека Мамы
не лем дают жытя але тіж креют істніня своіх діти Мают на
них великє влияня сут опертьом і дают почутя безпекы Мамы хоронят своі
діти пред злом і выбачают пополнены през них блуды Мама єст важна
в жытю чловека незалежні кым єст чым ся занимат і кількома років
Втисла Фарабан Мам Ди нас колысали сме реків колысаню осены і зим
надходячых зосвы тралы полонин кольорами встаючого дня отуляли немвлячых головы На мягкым
волосю вашы рукы крыла ми птахів трепотали Вы не могли нам дати
жвеньку більше нич сині очы барвінків тишыну ватр выгашеных і табры поляче
лемківскє чытала Ганця Шлейда Подібні як Мелянія Собин Михал Нестерак написал верш
для матери уж по єй смерти осіню <unk> рока жандармы вывезли до
Талергофу няняня Онуфрияне Стерака і двох його вченых сынів Владимира і Михала
Тяжкій то был час тяжка руснакова доля Жена і мама Мария Нестерак
остала в хыжы самітна Вродила тринадцетеро діти і вчас войны лишыла ся
сама Не пережыла того болю і вмерла в тоту страшну болячу осін
<unk> рока Послухайме як сын Михал оддал і чест в єдным з
захороненых вершів Михал Нестерак для Тебе моя мати уж тебе ні до
моя мати Я правду тоту розумію Та Боже мій я все не
смію істинні гіркы віру дати Де не посмотрю в каждий кутик там
всяде мене мамох ласкаш Хоц ниґде ниґде Тя не чути Знам же
не вмерла твоя ласка Коли єм тобі раз остатній зо слезом варил
выбач мамо Хоц жаль безмірний слово затмил Тихолубила мя очами Товды то
ледво чутий голос Годен мі злому дил пращати Што не раз ся
твій сивий волос Не знал належні шанувати чытала Кравдиядичко Як сме уж
споминали мама ма велику ролю в выхованю діти Спосіб выхованя і поступуваня
влият на його поставу любов дорідного языка культуры і народу Матір найбарже
терпит коли видит же єй діти сут кривджены Нестор Жылич Лемківскій матери
Ани описати ани розказати кілько вытерпіла лемківска мати Як ме Лемковину руску
полишыли Тебе наша мати обухом прибили Ты заморочена і зохнувшы спину Жебрала
штоб дати дочці або сыну По чужых дорогах тинохы ранила Выпрошеным хлібом
діточок кормила Ясныма очами тій охрівала Іх молоде серце добрий дух вливала
Пішком шла степами спала під забором Зносила знущаня з плачом і покором
В темны люты ночы діти колысала З красной молодиці бабусьом ся стала
Голову покрило сивизны пороша все шты Люба мамо прекрасна гороша Хоц ся
і высікли косонькы дівочы Ненаглядна мамо ти полна урочы Што перенесла словом
не розкажеш Напевно в чужыні умохыну ляжеш Чытал яковтутко Мамі належыт ся
пошана і вшытко што найліпше Послухайме красного оповіданя Петра Мурянкы печатаного в
лемківскій ластівочці Маминден і конвелиі Андрийко барз кохат свою маму Як же
єю не кохати кєд она така добра мила Нараз змуджена нароблена а
ся де коло него притулит звідує як в школі было Заран мамин
ден Што вы думати застанавлят ся Андрийко Жебы тот ден был для
мамы веселий радістний Відоме гарді попрячы в своім покоіку рівницько поскладат байкы
на поличці то ясне як днешній ден Ясне тіж што намалює сам
карточку зо сердечком і квітками Але што дале Што дале Тоты слова
не давали Андрийкови спокою коли ішол назберати жывых польовых квітків котры мама
барз любит Над потоком при жомбі урывал три жолты лотаты з шырокым
листом і грубыма стеблами до них поскладаных на фляконик вложыл серебряникы синиці
Втішыл ся коли взріл червены макы они дораз розвеселили його вязаночку Так
вязаночку мам думал але што дале Сходил уж з горбка коли попри
старых дубах взріл громадку білых конвалий знал же мама іх любит найбарже
але лем товды коли роснут Памята з Андрийку як вони мама была
з ними з його малом сестричком аж там гет під Смеречыном Остамаль
видно было цілу велику уку розпустерту як найкрасшый кольоровый диван Мама товды
повіла Позерайте моі діточкы на красний світ Коли не было бы квітя
яр выглядала бы як плачуча осін Зато треба шанувати квіточкы і зберати
лем тоты котрых єст дуже А коло конвалий приклякнула всмотрювала ся долго
і голосно вдихала єй громад Не зорвала І хоц не повіла при
них ани єдного словечка Андрийко знал же конвали зрывати не треба Днес
стоял і думал Припоминал сой улицю і гандляркы што продавали вязаночкы конвалий
Як то міркувал они можут зрывати а мы ні Стоял і думал
А може тамты конвалиі были одкальцы привезены Може не в нашых горах
выросли Хыбаль так Хыбаль так Стоял і думал А мама так любит
конвалиі зорвати не зорвати Лем єдну мамо лем єдну і зорвал Всадил
ю до середины вязаночкы на сам вершок Коли сходил долов берегом сердечко
му было так шаж боліло А в мамин ден коли дарувал вязаночку
серце добрі не выскочыло му з груди Позерал на маму і здавало
ся му же смотрит она лем на конвалию Превиджувало ся му же
білы єй дзвіночкы зачынают тремтіти же зараз роззеленкают ся тихым плачом Талем
мамин голос перервал тишыну Дякую сыночку і виділо ся му што мама
міцнійше нич все притулила го до себе Не вырекла при тым більше
ани єдного слова Але Андрийко знал же мама зрозуміла його любов хоц
з конвалий в нашых горах Карпатах не треба зрывати чытала Наталия Малецка
Новак має реци мо Ейо немов на траву файо на трав Ей
на о не воджу догай о траву догай о на траву ей
дай То уж вшытко на днеска Проґрам зрыхтували Олена Дуць і Варвара
Дуць Барз дякуєма вшыткым чытаючым тексты на закінчыня співанка іду домів Співают
дуляровы братя з Ґорлиц Сіду до біду дома цекают а моіба моска
а моіма мозка бо тицкы не мают а мой фільма моцка а
моі мамоцка бо дицкы ривербают Еба юц треба юц і не будуцма
придуму Як при дому піду і набрат Як прил як придур набрати
Іду імна бра До той сту децкы Десяна сбера лиде ся насберзоцкы
діци мала А тепер є маліст а тепер на старіст за тепер
на старіст а тепер на старіст сама єс остала